Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Сергій — снайпер підрозділу снайперів окремої аеромобільної бригади. В перерві між боями він разом з іншими снайперами тренується на спеціальному стрільбищі для влучних стрільців. Через декілька годин вогневої підготовки інструктор дає команду снайперам припинити вогонь і згорнути свої позиції. Це момент для АрміяInform поговорити зі снайпером про його роботу.
Воїн розповів про свій рекорд влучання, про емоції снайпера, про пріоритетні й важкі цілі, про ставлення до снайперів наших штурмовиків і реакцію на його дії окупантів, про стереотипи й реальність снайперської роботи. Далі — лише пряма мова.
Про вибір фаху снайпера
— Снайпером у Десантно-штурмових військах ЗС України я — із середини літа минулого року. Але до цього я 10 років самостійно займався точною стрільбою. Це було моє хобі, заняття, яке мені подобалося. Перші декілька місяців після широкомасштабного вторгнення я був в територіальній обороні — у добровольчому формуванні територіальної громади. Але потім я побачив, що там стріляти нема в кого. Ми допомагали нашому місту, але не воювали. Тому я пішов до територіального центру комплектування і попросив призвати мене до Збройних Сил України. Прибув у навчальний центр. Спершу я не знав, ким я буду в армії. Нам казали, що найбільша потреба зараз у водіях. Але згодом повідомили, що шукають охочих стати снайперами. Я сказав, що вмію стріляти й піду в снайпери. Наша підготовка тривала місяць і після того ми вибули у бригади. Тут у перервах між боями ми тренуємося. Це робота, яка потребує постійного навчання.
Про влучання з найбільшої відстані
— Ми стріляли з великої дистанції по бліндажу противника і я влучив в окупанта, який був на відстані 1342 метрів. Для мене це була справді велика дистанція на той час. Я навіть на стрільбищі на таку відстань не стріляв. З третьої спроби я влучив. Вгадав, як вплине вітер на політ кулі, наскільки окупант змінить своє положення за цей час. Адже моя куля летіла до нього майже три секунди. За цей час він міг десь піти, залягти, ще щось зробити. Але все склалося гарно — я влучив.
Як працює снайпер і що відчуває після влучного пострілу
— Зазвичай ми висуваємося в район, де піхотинці побачили ворожу активність. Де хтось ходить, висовується з окопу, а не тільки сидить під землею. Де когось можна побачити і влучити. Ми шукаємо позицію, де я міг би залягти й побачити противника. Найбільша складність, коли хтось рухається або потрапляє в поле зору на дуже короткий час. Дуже радієш, що в тебе все вийшло й ти влучив. Тому що це дуже складно: вітер, противник з’явився-зник, з’явився-зник, йшов хутко. Це дуже складно: влучити, обрати момент, коли він зупинився або йде не дуже хутко, або з’явився і не встиг зникнути. Це, мабуть, найскладніше в нашій справі. А так, нічого особливого не відчуваєш. Ти знаєш, що ти робиш, те, що ти маєш зробити. І робиш свою справу.
Про стереотипи й реальність у роботі снайпера
— Іноді показують роботу снайпера, як він обвішаний маскувальними костюмами, як він годинами прокрадається і повзе якимись лісовими стежками. Зазвичай цього не стається. Ти просто ідеш, як звичайний піхотинець. Маскування більше в голові снайпера. Ти повинен знати психологію противника і сховатись так, щоб він не подумав, що ти там є. Це не стільки технічні засоби, скільки психологія. Сховатися там, де тебе ніхто не чекає. У мене також були стереотипи, коли я був цивільним. Я також думав, що доведеться використовувати багато обладнання, носити із собою «кікімору», якийсь телескоп, вимірювач швидкості вітру. Але зазвичай у тебе нема можливості все нести із собою, нема часу все це застосовувати. Ми беремо із собою набагато менше обладнання й намагаємося обходитися без нього. Використовуємо наші мізки. Вони часто заміняють усе обладнання.
Про точну кількість знищених окупантів
— Це важко порахувати. Як зазвичай це відбувається? Ти вистрілив — противник зник. Ти не знаєш, чи ти влучив, чи куля просвистіла поруч із ним і він заліг. Але інколи спостерігач бачить, як окупант падає неприродно. В такому разі ти розумієш, що ти влучив. Також допомагає радіоперехоплення. У разі влучання ми чуємо, як вони кажуть: «у нас трьохсотий» чи «у нас двохсотий». Загалом порахувати дуже складно.
Про реакцію ворожих піхотинців на роботу снайпера
— Зазвичай вони починають ховатися або тікати. У відповідь не стріляють. Найчастіше ховаються. Падають на землю. Повзуть, відповзають десь. Інколи ми чуємо в радіоперехопленні: «у нас трьохсотий, у нас трьохсотий, у нас ще один трьохсотий, працює снайпер, ховайтеся, тікайте». Одного разу був досить кумедний випадок. Ми стріляли по бліндажу окупантів. Дистанція була дуже велика. Спершу вони просто ходили до бліндажа. Потім, як почули свист наших куль, почали бігати, як на стометрівці. Потім, коли ми влучили в окупанта, вони почали вискакувати з бліндажа перекатом. А насамкінець вони почали рити новий вхід-вихід до бліндажа з іншого боку, бо попередній став для них смертельно небезпечним. Тож снайперська робота на ворога впливає.
Чи може снайпер змінити хід бою
— Так, може. Він не може підбити багато бронетехніки. Але якщо йде піхота в наступ і ти починаєш влучно стріляти, то ти, по-перше, можеш вбити значну кількість окупантів. По-друге, вони лякаються цього, залягають. Це дуже важливо. Під час атаки наших штурмовиків основна робота снайпера чи навіть марксмена — це десь залягти й поки всі біжать, прикривати їх здалеку. Якщо хтось із супротивників висунеться, то стріляти в нього. Ворог не зможе висунутися, наші хлопці добіжать спокійно до нього, закидають гранатами.
Чи є пріоритетні цілі для снайпера
— Теоретично ти повинен спершу вибивати командирів, потім кулеметників. Усяких активних бійців, хто пробує командувати, направляти інших. Але зазвичай ми їх не бачимо. Можливо, це працювало раніше, коли багато людей йшло в атаку. Зараз ми бачимо 3-5 ворогів, які йдуть. Часто це взагалі два-три чи один окупант. Тож ми стріляємо в кожного, кого бачимо. Нам немає з-поміж кого обирати.
Про найважчі цілі для снайпера
— Ми робили багато пострілів уночі. У тепловізор важко відрізнити людину від гарячого предмета. У мене був випадок, коли декілька гарячих гільз мали вигляд, ніби це група противника залягла на землі. Мені знадобився певний час, аби побачити, що вони дуже довго взагалі не рухаються, і зрозуміти, що це не люди. Також важко стріляти у противника, який ходить лісом. Він на дуже короткий час з’являється між гілок та стовбурів, і ти повинен вистрілити вчасно і влучно. Також важко стріляти на довгі дистанції. Але ми від таких пострілів не відмовляємося, адже іншого випадку може не бути.
Про витрату патронів
— Бої бувають різні. На один вихід ти витрачаєш два-три патрони й усе. Бо противник з’явився, зник і все — стріляти ні в кого. Але коли окупанти йдуть на штурм, бігають туди-сюди, то можна вгатити 20-30 патронів. Бо є в кого стріляти.
Якими рисами має володіти снайпер і що загрожує йому найбільше
— Найперше снайперу потрібні мізки. Він повинен думати. Думати, яку позицію обрати. Віднайти таке місце, звідки можна бачити багато цілей, де можна залягти на відповідній дистанції і при цьому бути в безпеці. Бо полюєш не тільки ти, а й на тебе. Як тільки тебе помічають — відразу по тобі починають працювати ворожі танки, різна артилерія, гранатомети. Треба добре маскуватися. У мене було декілька ситуацій, коли мене виявляли ворожі квадрокоптери й по мені відразу почала працювати артилерія. Одного разу почали стріляти зі станкового протитанкового гранатомета. Пострілів десять-п’ятнадцять. Ми бігли метрів зо двісті під обстрілом, а по нас прицільно стріляли. Пощастило, відійшли і сховалися. Немає зараз снайперських дуелей.
Про зброю снайпера
— У мене карабін Savage 110-го калібру 338 з алюмінієвою ложею avtomatic, яка дозволяє влучніше стріляти. Приціл Nightforce з максимальною кратністю 35. Гвинтівка може ефективно вражати цілі на відстані до 1500 метрів. Але ми маємо також інші гвинтівки. Для коротших дистанцій у нас є “Зброяр” Z-10. Це напівавтоматична гвинтівка калібру 308, яка виробляється на українському заводі і є копією американської гвинтівки AR-10. Вона працює ефективно на дистанціях до 800 метрів. Також у нас є гвинтівки 50-го калібру з патроном 12,7 міліметра. Патрон важкий, гучний, тому більше працює по техніці та автомобілях.
Як реагують наші штурмовики на присутність снайпера під час бою
— У них більше впевненості в собі. Вони раді, що хтось прикриває їх. Якщо противник висовується, снайпер стріляє по ньому, той ховається і, відповідно, менше стріляє по наших штурмовиках, які йдуть в атаку. Тож завжди, коли ми приходимо до штурмовиків, вони радіють, що ми з ними.
Чи залишиться стрільба улюбленим хобі
— Мабуть, коли закінчиться війна, я повернуся до свого хобі. Стрілятиму по мішенях. Плюс у тому, що вони не тікатимуть від мене, а будуть на місцях.
Повідомлення від снайпера для окупантів
— Ідіть додому й залишитеся живими.
Фото і відео автора
