Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Є люди, які все своє життя присвячують військовій службі. Один із них — начальник навчального центру підготовки водолазів Іван, який вже 22 роки віддано служить у Збройних Силах України. Його багатий досвід та вражаюча службова біографія свідчать про професіоналізм захисника, прагнення до самовдосконалення та відданість своїй роботі.
Іван неодноразово брав участь у міжнародних навчаннях, зокрема, Sea Breeze, де демонстрував свої вміння і знання у складних морських умовах. Крім цього, виконував завдання у миротворчій місії в Республіці Афганістан у 2017 році, де як сапер у складі групи здійснював перевірку доріг, патрулював, перевіряв автомобілі та техніку на наявність вибухонебезпечних предметів.
З 2014 року, коли розпочалась російсько-українська війна, Іван неодноразово виконував важливі завдання на передовій. Захисник згадує одну з історій, яка сталась на Луганщині під час виконання інженерної розвідки водної переправи.
— Нашим завданням було перевірити водну перешкоду, щоб забезпечити рух техніки як по воді, так і під нею. Під час занурення ми виявили, що створ переправи був замінований близько 20 кг вибухонебезпечної речовини. Проте нам вдалося знешкодити вибухівку контрвибухом, — розповідає Іван.
З початку широкомасштабного вторгнення загін офіцера виконував завдання з розмінування об’єктів інфраструктури та перевірки на наявність вибухобезпечних предметів мостів, будинків, споруд.
Також загін Івана займався розмінуванням колодязів у населених пунктах Київщини, після того, як наші захисники добряче насипали оркам.
— Коли росіяни відступали, вони викидали в колодязі все, що не могли забрати з собою, створюючи загрозу для мирних жителів. Тому ми були вимушені спускатися в колодязі, щоб дістати та в разі потреби знешкодити вибухобезпечні предмети. Ми знаходили там гранатомети, стрілецьку зброю, різноманітні боєприпаси. Тому люди повинні пам’ятати, що потрібно не нехтувати правилами безпеки та з обережністю повертатися у свої домівки після деокупації. росіяни — не люди, вони залишають вибухівку повсюди, щоб чим більше українців загинуло, — зазначає сапер-водолаз.
Одного разу Івану надійшла команда, що потрібно приїхати у складі комісії на завод у Києві, аби перевірити підбитий український танк. Незважаючи на те, що панцерник був пошкоджений, Іван розумів, що +1 танк для української армії, який можна врятувати — хороший бонус у нашій успішній боротьбі з російським окупантом.
— Ми приїхали, один з офіцерів показав нам танк, як там працюють усі механізми. Я заліз всередину, обдивився, розібрався, оцінив ситуацію, спрогнозував ризики. Мені вдалося перевірити роботу частини датчиків, механізмів, включив усе для запуску барабана подачі боєприпасів. Але лотки зі снарядами не пересувалися, бо їх потрібно було відрізати і звідти витягнути. Я сказав, щоб мені дали інструменти для того, щоб це зробити. Розумів, що це може бути небезпечно, але щодня волонтери збирають по гривні, аби забезпечити потреби нашої армії. А тут цілий танк, який можна використовувати в бою і нищити російських окупантів. То чому б не спробувати його відновити.
Я взяв інструменти, заліз і почав відрізати ці лотки з боєприпасами, і мені вдалося змусити механізм зарухатися. Повністю повідкручував підривники, як виявилось, весь боєкомплект цього танка було знешкоджено, і я звідти дістав усе вже на безпечне місце, — розповідає офіцер.
За врятований танк Іван отримав державну нагороду — медаль «За військову службу Україні».
Сьогодні сапери-водолази виконують надзвичайно важливу роботу на лінії фронту в умовах війни. Про більшість бойових завдань ми зможемо говорити вже після нашої перемоги. Але Іван запевняє, що росіяни довго тут не затримаються, ми виженемо усіх ворогів, а хто сам не піде, той загине в нашому чорноземі.
Фото з архіву Івана
