Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Ми зустрілися у перерві на каву, ретельно вибираючи час між чергуваннями. Якщо ви гадаєте, що доба через дві це непоганий варіант для служби, то помиляєтеся. У цей період можна і позачергово заступити, і за тривогою прибути, і навіть просто вийти на службу, щоб викопати кількадесят метрів пожежної смуги біля закріпленого об’єкта.
Молодший сержант Руслана Голуб — старший оператор радіолокаційної системи посадки літаків. Без жодного пафосу: всі вильоти і посадки літаків не відбуваються без її контролю.
— Я ніколи не мріяла про військо. Так, навчалася в школі поблизу військової частини, постійно бачила людей в одностроях. Але таких радикальних думок у мене ніколи не виникало. Якось зустріла свою колишню виховательку, яка підписала контракт і служила у Вінниці. Тож і я собі подумала: чому б не спробувати. Так і почалося…
У чому ж полягає робота Руслани? До прикладу, в бригаді проходять звичайні планові польоти. В них задіяні всі станції, служби та підрозділи.
— За командою чергового зі зв’язку я вмикаю свою станцію на виліт борту заданим курсом. Вона запускається найдовше з усіх — 15 хвилин. І призначена для інформування групи керівництва польотів. Уся інформація на їхньому індикаторі виходить від нас: що ми ввімкнемо, як налаштуємо, так вони і бачитимуть. Якщо ми дамо неточні дані, наслідки можуть бути плачевні.
Станція бачить усі борти на відстані до 75 км. Те саме й під час посадки. Оператори заздалегідь знають, звідки має з’явитися борт, чують радіообмін між льотчиком і керівником польотів.
— Керівник спілкується з командиром екіпажу і дає умови для посадки. Всі ці дані надходять від нас. Якщо керівники не бачать борт, шукаємо причину.
Сама собою станція дуже велика: має два індикатори й цілий коридор шаф із блоками, лампами і кнопками. Щоб станція працювала коректно, потрібно знати щонайменше… все.
— Під час запуску станції я вмикаю понад 50 тумблерів у певній послідовності. Так, можна просто завчити. Але це не допоможе тоді, коли треба самому визначити причину похибки чи поломки. Ти не маєш ґуґлити, наприклад: «що таке перетворювач напруги та як ним користуватися». Ти мусиш знати це досконало. Станція має багато компонентів і ти без підстраховок повинен знати її до найменшого гвинтика.
Здавалося б, не дівчача то справа копирсатися у запчастинах і запобіжниках, міняти лампи та блоки, вмикати дизель, коли зникає світло, адже борт на підльоті. Але…
— У частині ми робимо все на рівні з чоловіками. Сьогодні, до прикладу, копала пожежну смугу. В мене є своя ділянка: два метри завширшки, 50 — завдовжки. От потихеньку між чергуваннями я її і скопую. І від цього нікуди не дінешся.
На запитання, що найскладніше під час чергування, Руслана запевняє: витримати приглушене світло та гаряче повітря від станції.
— Коли вона працює, йде фотофіксація цілей камерами об’єктивного контролю. А для цього потрібна темрява. З часом звикаєш, а от до високих температур — не відразу. Річ у тім, що вся станція складається з ламп. Тож під час роботи вона може нагріватися і до 50 градусів. Улітку надворі й так жарко, а воно ще й всередині «тепло». Є обдуви, але ті просто ганяють гаряче повітря. Тож справжнє полегшення — коли зліт-посадка вночі.
Яким же має бути оператор радіолокаційної системи посадки літаків? Руслана відповідає: вмотивованим та уважним.
— Та, власне кажучи, всі військові мають бути такими. А от те, що вирізняє нас з-поміж більшості, — знання математики та фізики. Ти маєш швидко і точно вирахувати дані борту, правильно налагодити всю станційну апаратуру, вміти перевіряти станцію на точність указаних даних, знати своєрідні лайфхаки, щоб швидко усунути пошкодження.
Відпустка чи відрядження в район бойових дій товаришів — і чергувати доводиться через добу. Але попри напруженість в роботі, жінка переконана: якби довелося обирати професію знову — без роздумів обрала би військо.
— Тато й досі дивується, як я можу чергувати сама в полі, якщо я навіть удома некомфортно почуваюся наодинці. Але до служби вже звикла. Постійно зайнята чергуваннями, навчанням, польотами, патрулюванням. На страх часу не вистачає, — усміхається Руслана.
