Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
У Військовій службі правопорядку триває бойова підготовка спецпризначенців, серед яких є і жінки-військовослужбовці. Одна з них — лейтенант Анастасія Шпартак — торішня випускниця Військового гуманітарно-лінгвістичного факультету Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За своєю спеціальністю військового перекладача з англійської та французької мов встигла здобути неабиякий досвід. Тепер дівчина готується до нової місії…
Центр спеціального призначення Військової служби правопорядку в ЗСУ. До припаркованої автівки четвірка дівчат рішучими кроками супроводжує колегу, яка під час сьогоднішнього тренування виконує роль особливо важливої особи. Після того, як гостя розмістилася на задньому сидінні, решта охорони застрибує до іншої автівки. Одна хвилина — і бойова четвірка відпрацьовує під пильним наглядом інструкторів висадку з автомобіля. Швидко група повертається на вихідну точку.
Спілкування у четвірках — жестами. Після кожної вправи інструктор дає поради. Час від часу група збирається разом, аби поділитися першими успіхами та обговорити відпрацьовані навички.
Далі — тривала наземна підготовка до виконання стрибків з парашутом. За кілька місяців — перший стрибок. А допоки вдосконалення навичок в укладці.
Армія — свідомий вибір та родинна традиція
Анастасія Шпартак завзято відпрацьовує кожен елемент укладки основного та запасного парашутів. Не підводячи голови, пояснює:
— Мій дебютний стрибок відбудеться за кілька місяців. До того часу маю до автоматизму довести укладку парашутів. Аби отримати оцінку «відмінно», треба витратити не більше ніж 45 хвилин. Це не так легко, зважаючи на площу купола, яка в основного парашута становить 83 квадратні метри.
На питання «Чи не важко?» Анастасія впевнено каже, що нічого в житті не дається легко. До всього треба докласти багато зусиль. Під час навчання у військовому інституті дівчині доводилося ночами робити переклади. До того ж навчання тривало у дві зміни, адже здобувала дві освіти: військову й цивільну. Найскладніше для неї — долати стереотипи. За її словами, більшість суспільства переконане: якщо ти жінка, то не можеш служити у війську. Тому доводиться працювати вдвічі більше. А працювати Анастасія вміє та має з кого брати приклад.
До війська дівчина прийшла свідомо. Після закінчення середньої школи для неї відкривалося багато дверей. Досконало володіючи іноземними мовами, випускниця могла здобувати вищу освіту у США. Під впливом подій на сході України рішуче змінила плани й вирішила за прикладом мами стати військовою.
— Це стереотип, що чоловікам більше пасує армія, бо вони захисники. Ми зустрічаємо слабких чоловіків і сильних жінок. Ми всі різні. Це питання відбору. В армію мають брати як сильних чоловіків, так і сильних жінок, як морально, так і фізично. В цілому для слабаків немає місця в армії. Треба бути впевненим, що людина фізично зможе виконати поставлені завдання і що вона не підставить ні себе, ні командира, ні підлеглих. Незалежно від статі. Тут питання не про стать, а про власні моральні якості й фізичні здібності. Ну і, звісно, — бажання. Якщо воно є, можна досягнути будь-якого рівня. Так, треба залишатися жінкою. І я залишаюсь нею, коли знімаю форму. А у формі я — військовослужбовець і офіцер, — пояснює Анастасія Шпартак.
Відчуваю спорідненість зі зброєю
Сильна дівчина продовжує курс підготовки офіцера спецпризначення. Такі вимоги висуває протокол. Навчальний курс включає вогневу підготовку для двох видів зброї, повітрянодесантний вишкіл, тренінг протидії диверсіям проти фізичних осіб.
Свого часу Анастасія тренувалася з канадськими інструкторами в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, де впродовж трьох тижнів вправлялася у стрільбі з автомата. Відтоді полюбила цей вид зброї, адже відчуває спорідненість з нею. Так само, як і тепер з парашутом.
Разом з колегами лейтенант Шпартак щодня вчиться за програмою, складеною литовськими та канадськими партнерами. Дівчата тренуються пересуватися у складі малих груп так, аби будь-якої миті у разі виникнення загрози перегрупуватися та виконати поставлене завдання, вчасно усунути загрозу з будь-якого напрямку, рухаючись містом. І це на рівні з чоловіками, яким дівчата ні в чому не поступаються.
Маючи базові знання з протидії диверсіям проти фізичних осіб, Анастасія радить усім не втрачати пильності в буденному житті.
— Пильність — те, що рятує. Треба звертати увагу на людей навколо. Якщо бачите людину, яка поводиться дивно, намагайтеся бути якнайдалі. Ми чудово вирізняємо людей з девіантною поведінкою (поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, порушує їх. — Ред.). Пильність — основа бою й виконання завдань за призначенням. А ще, якщо розумієте, що є ймовірна загроза, бажано не ходити поодинці. Все ж таки дві пари очей бачать краще, ніж одна, — розповіла офіцер.
Не службою єдиною
Анастасія любить вишивати, готувати, малювати акриловими фарбами. Від своєї бабусі, яка є Відмінником народної освіти України за класом вокалу і фортепіано, успадкувала музикальні здібності й залюбки долучається до родинних співів. А ще в’яже гачком.
— Почала займатися спортом, аби знімати стрес. Цьому теж навчила служба у Збройних Силах. Бігаю на далекі дистанції, щоб скинути напругу. Дуже допомагає. Які стреси? У період адаптації завжди складно. Доводиться звикати до нових людей, інших завдань, графіка служби. Це складно морально й фізично. Гадаю, у 23 роки всім складно. У найближчих планах, коли відчуватиму готовність, пробігти напівмарафон, — каже Анастасія.
Має дівчина й плани на майбутнє. Хоче здобути досвід у районі проведення операції Об’єднаних сил. Вважає це обов’язком перед Україною. Народжена на Рівненщині та вихована у патріотичній родині, не розглядає для себе питання щодо доцільності перебування в районі бойових дій. За словами Анастасії, є речі, які ми зобов’язані робити, — віддавати Батьківщині те, що вона вкладала у нас упродовж років.
