Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Частина друга – «Молоде вино у нових бурдюках»
Литва почала свій шлях до НАТО в 1992 році. У 2004-му країну прийняли до Альянсу. 12 років. Як на мене, непоганий приклад. І привід уважно подивитись на історію помилок, які зробили наші партнери на своєму шляху.
У першій частині нашого матеріалу про перехід на J-структуру ЗС Литви ми розповіли, наскільки важливим є вивчення особовим складом англійської мови. У другій ‒ поговоримо про сумісність у техніці та озброєнні, про німецький та американський приклади в переході на нову структуру та про те, як швидко литовці позбулися «радянських» офіцерів.
Продовжуємо розмову з представником ЗС Литви, радником з питань військової освіти при Міністерстві оборони України підполковником Роландосом Кішкісом.
Можна навіть зі старим «Калашниковим» бути сумісним
‒ На початковому етапі наші командири бригад і начальники штабів закінчили навчання в Німеччині. Тому до 2000-го в нас використовувалася німецька система планування та ухвалення рішень (англ. Military Decision Making Process (MDMP). – Ред.). Із часом дійшли висновку, що необхідно ухвалити один стандарт, тому переходимо ‒ на американський. Бо більше іноземних радників на той час були з США, і у них краще за всіх розроблені доктринальні документи рівня бригади й нижче, а головне – англійська є рідною, і її знала більшість литовського персоналу. Тому не було необхідності перекладати доктрини, ‒ розповідає радник.
Проте, за його словами, існували «але». Якщо, наприклад, адаптували «штатівський» ротний стандарт, мали розуміти, що є в такому підрозділі: озброєння, кількість людей. Якщо структура твого підрозділу здебільшого саме така, тільки тоді можна використовувати цей стандарт.
‒ Вступ до НАТО ‒ не тільки військове питання, а й політичне. Так, нас прийняли до Альянсу в 2004 році. Але, якщо ви мене запитаєте: чи були ми готові тоді повністю? Я відповім ‒ і так, і ні. Бо це також і фінансове питання ‒ деякі стандарти можеш адаптувати, а деякі ‒ ні. Зокрема техніка, озброєння. Наприклад, скільки зможеш закупити техніки за стандартами НАТО? Водночас потрібно розуміти, сучасне у тебе озброєння чи ні? І говоримо ми про сумісність чи про сучасність? Буває так, що навіть зі своїм старим «Калашниковим» можеш бути сумісним, ‒ зазначає підполковник Роландос Кішкіс.
Він стверджує, що окремі технічні стандарти ‒ обов’язкові.
‒ Наприклад, у мене в батальйоні на початковому етапі були ‒ я, жартуючи, це називав музеєм ‒ радянські «уазіки» і американські «доджі», «віліси» 1943 року. Всього в підрозділі мали до 60 видів техніки. Це ж скільки видів палива потрібно було? 76-й і 95-й бензин, дизельне… Але якщо йдеш до сумісності з натовським батальйоном, то не зможеш виконувати з ним завдання, бо в них один вид палива ‒ дизель. Якщо твій підрозділ сумісний з НАТО, ти маєш розуміти, що в Альянсі, припустимо, є визначений калібр озброєння й іншого не підвезуть, і ніхто тебе не підтримає… Є речі обов’язкові для сумісності.
Missiincommand проти «Він же там стільки дров наламає!»
‒ Наприклад, комбат закінчив навчання за кордоном, а весь його штаб – ні. У нас було так, що командир сам поступово навчав штаб, своїх людей ‒ хто що повинен робити. Витрачали на це 2-3 роки, щоб батальйони, бригади почали розуміти і використовувати стандарти НАТО… ‒ підкреслює литовський офіцер.
Він наполягає, що багато залежить від того, скільки людей з підрозділу зможете відправити на навчання за новими стандартами за кордон.
‒ Власне, всіх одночасно не відправиш. Тому на все потрібен час. Припустимо, відучився комбат, потім ‒ начальник штабу, командири рот. Тільки через 6-7 років отримуєш ротних, які розуміють, про що говорить з ними начальник… Ти можеш прочитати про стандарти НАТО, але як їх втілять у життя, дізнаєшся, тільки поїхавши за кордон. Знаєш англійську ‒ рушаєш до німецького чи американського батальйону. Провів там тиждень, подивився, як все працює. І повертаєшся до свого підрозділу з потрібними знаннями.
Розмова повертається до того, що в переході на J-структуру має змінитись ментальність.
‒ У нас, скажімо, не було раніше документа «Яким повинен бути майбутній офіцер?» І ми готували довгострокову програму, план ‒ як змінюватиметься ментальність наших військових. Відповідальність, довіра так просто не з’являться – їх потрібно виховувати, ‒ розповідає Роландос Кішкіс.
За його словами, сумісність ‒ це і питання культури. Союзники Литви по НАТО мали відчути, хто такий литовець.
‒ Якщо ми разом виконували операцію, наприклад, в Афганістані, то мали заробити довіру партнерів. А вони повинні були знати, чого від нас чекати. І розуміти, чи справді ми сумісні? Взагалі, хто такі литовці? Повільно або швидко приймаємо рішення? Це вже нині американці скажуть: так, можемо призначити нашого командира в литовський батальйон чи підпорядкувати батальйон до бригади ‒ і все буде нормально. Але в 2004 році я б дуже засумнівався в тому.
Підполковник згадує, що на початковому етапі в них у Збройних силах були офіцери, які служили ще при СРСР. У 1998-му частина з них звільнились.
‒ Тоді вийшли закони, згідно з якими старі офіцери отримували хорошу пенсію з надбавкою, якщо звільнялись негайно. Якщо ж не погоджувалися, втрачали в розмірі майбутньої пенсії… І одразу на їхні місця прийшли молоді, яким було набагато легше сприйняти нові структуру й культуру. Бо офіцер із радянським досвідом міркував так: «Як це я віддам повноваження підлеглому? Він же там стільки дров наламає!» Такa недовіра до підлеглих і своєрідний мікроменеджмент радянських офіцерів був результатом існуючої тоді моделі збройних сил, базованій на великій кількості непрофесіоналів-призовників, слабкому сержантському складі й розподілі обов’язків між офіцерами та сержантами.
