Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Здавна обереги є невід’ємною складовою української культури. Наші предки вірили в їхню здатність захистити людину від хвороби та біди. Натомість принести щастя та здоров’я їхнім власникам. Найчастіше ними послуговувались у скрутні й жорстокі часи.
На території Національного музею історії України у Другій світовій війні, в День пам’яті та примирення, презентували виставку незвичайних предметів з не менш незвичайними історіями під назвою «Обереги з війни».
У фокусі виставки — незвичайні історії предметів, що стали талісманами. Вони належали мешканцям України, які опинились у кривавому вирі соціополітичних катаклізмів ХХ сторіччя та сучасної широкомасштабної агресії росії. Представлені артефакти розкривають неординарні долі своїх власників, окреслюють обставини проживання минулих і сучасних світових потрясінь.
Дитячі малюнки, родинні реліквії й солдатські обереги, ікони та молитовники, листи, фото на згадку… Вони допомагали людям вистояти, вижити, пройти крізь лихоліття Другої світової війни, криваві жорна нацистської окупації та сталінських репресій і не втратити віру в справедливість. Вони супроводжують і надихають нас, сьогоднішніх, у боротьбі проти російського агресора за свою свободу й гідність, за незалежність і державний суверенітет.
Усіх відвідувачів зустрічає унікальний експонат — світлина із зображенням юної дівчини. Її батько, червоноармієць Григорій Дахненко, дату появи на світ доні Ліани вважав своїм щасливим числом. Вирушаючи на фронт, узяв із собою фотокартку дитини. Щороку 11 квітня на звороті світлини він писав Ліані короткі побажання й зазначав місце свого перебування. «…1942 р. — Бєлгородський напрямок», «1943 р. — Сталінград», «1944 р. — Білоруський фронт», «1945 р. — Померанія»… У цей період батько не мав жодних відомостей про доньку. Спілкування з нею через світлину перетворило для нього звичайний фотопортрет на потужний оберіг. У 1945 р. вони нарешті зустрілися на рідному порозі.
У залі музею юна Ліана Дахненко на фото зустріла себе 94-річну. Під час відкриття виставки почесна гостя пожартувала про свою долю: «Раніше (до початку широкомасштабної агресії росії. — Ред.) я була дитиною війни, а тепер у моєму поважному віці мені випала доля стати „бабусею війни“.
Про інші хитросплетіння людських доль та їхніх оберегів кореспонденту АрміяInform розповів завідувач відділу історії бойових дій Національного музею історії України у Другій світовій війні Андрій Солонець:
— Окремої уваги заслуговує фото учасника Другої світової війни Андрія Маринченка. Його онук Всеволод Стеблюк улітку 2014 року, перебуваючи на межі життя і смерті в районі міста Іловайськ, звертався до Бога, а в миті найбільшої небезпеки — ще й до свого діда.
Крім того, на виставці представлені виготовлені із хліба вервиці для молитви Лідії Гоянюк, які вона зробила під час перебування в німецькому нацистському концентраційному таборі Аушвіц.
Також на виставці представлені інші обереги, як-от: ляльки-мотанки; котильйон — саморобні нагрудні прикраси-обереги січових стрільців та вояків УПА, які виготовляли їхні матері, дружини або наречені; старовинна ікона, яку кинув до вагона конвоїр, із сарказмом сказавши: „Пусть она вам поможет“; розсічений російським осколком Новий Заповіт; медальйони та інші, — говорить Андрій Солонець.
Під час художнього оформлення експозиції музейники поєднали дві реальності. На стінах та поперек зали розміщені світлини часів Другої світової та теперішньої російсько-української воєн. Частина з них зображена на дзеркальній поверхні, а інша на прозорому пластику. У такий спосіб відвідувачі, бачачи одне одного або своє відображення, стають частиною музейної експозиції.
У кінці залу розміщена інсталяція художника Антона Логова. Фігура створена з білих ліній, які символізують долі людей, що, переплітаючись, підтримують одна одну, та уламків дзеркал, у яких відображається сучасна реальність.
На виставці презентовано експонати з фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні, Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», а також світлини з відкритих джерел. Значну частину артефактів представлено для публічного огляду вперше.
Фото автора
