Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
У столичному Музеї Голодомору триває фотовиставка «Наодинці», присвячена жінкам, які втратили своїх коханих чоловіків на війні.
Фотопроєкт ініціювала та реалізувала платформа пам’яті Меморіал. Команда проєкту збирає дані про вбитих під час війни цивільних та військових, з метою зберегти пам’ять про кожного із них, чиє життя без жалю забрали російські окупанти.
— Війна відбирає в тисячі українців їхніх близьких. На плечі вдів і вдівців лягають обов’язки, які раніше вони розділяли з партнерами. Наше велике суспільне завдання — навчитися чути та підтримувати людей, які втратили близьких, — каже шеф-редакторка Меморіалу Анастасія Абрамець.
Мета фотопроєкту «Наодинці» — підтримати тисячі українських жінок та чоловіків, які втрачають на війні найдорожче — своїх рідних.
Авторка цього проєкту фотографиня Катерина Москалюк протягом двох місяців спілкувалася із жінками вбитих Героїв та фіксувала їхнє життя після втрат коханих.
Довідково. Катерина Москалюк — журналістка та документальна фотографка. До початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну працювала із вразливими темами. Тепер документує наслідки війни. Роботи Катерини були опубліковані у виданнях GEO, Bloomberg Businessweek, Die Zeit, Bird in Flight, The Ukrainians, Ukraїner, Евакуація.City, Заборона, Куншт, Forbes Україна та інших, а також представлені на міжнародних виставках в Україні, США, Великій Британії, Данії, Японії, Гонконзі, Кіпрі, Вірменії тощо.
— Мій фотопроєкт — це історії про кохання та втрату, про ніжність та біль. Жінки розповідали про улюблені місця, де любили проводити час з чоловіком, показували речі, які нагадують їм про коханих та про те, як намагаються жити далі. Це виставка про жінок, чиї чоловіки вибрали не своє, а наше з вами життя, — розповідає фотографиня Катерина Москалюк.
Героїнями експозиції стали жінки з різних міст України: Ксенія Бірюкова із Харкова, Індіра Баранецька з Одеси, Марія Онищенко з Києва, Єва Фіалка зі Львова. Усі вони втратили своїх чоловік у 2022 році, але пам’ять про них буде вічна.У когось кулон, у декого татуювання, а комусь військовий жетон буде нагадувати про болючу втрату на війні…
— Я зробила татуювання з датами народження та загибелі мого чоловіка, щоб хоч якось заповнити цю порожнечу, — розповідає Єва зі Львова.
— Його перстень завжди зі мною. Коли виросте наша донька, то передам його їй, — каже Ксенія із Харкова.
— На військовому медальйоні запеклись сліди його крові, — говорить Ангеліна з Дніпра.
— Зробила кулон з його ім’ям, так відчуваю його присутність, — ділиться Марія з Києва.
— Це горнятко пам’ятає тепло його рук та дотик губ, — пригадує Індіра з Одеси.
Виставку можна відвідати за адресою вул. Лаврська, 3, Музей Голодомору, до 30 квітня включно.
Кожен може допомогти зберегти пам’ять про вбитих:
розповісти про цивільну жертву;
розповісти про загиблого військового.
Фото автора
