Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Ахтем Сеітаблаєв: «Ті жахіття, які накоїли окупанти, взагалі не мають бути притаманні людині, і ця їхня жорстокість тільки посилює моє бажання якомога швидше остаточно завершити справу, яку починали наші прадіди».
Відомий український режисер та актор Ахтем Сеітаблаєв під час творчої зустрічі в одній з військових частин у межах Національного туру «Кіно заради Перемоги!» — розповів про свій рік у статусі військовослужбовця, окреслив творчі плани та поділився власними роздумами про російську агресію. Також він зазначив, що гордий служити саме в Силах територіальної оборони ЗС України.
— Серед воїнів Сил територіальної оборони ЗСУ велике різноманіття професій, характерів та вікових категорій. Доволі значущий фактор, що всі військові тут — це, апріорі, добровольці, які зробили свій самостійний і свідомий вибір, тому мотивувати та агітувати когось на захист Батьківщини потреби немає.
— Чого ви навчилися за час проходження служби?
— З кожним тренуванням я стаю більш загартованим перед обличчям страху, адже боятися — це нормально, а панікувати — неприпустимо. І для того, щоб не впадати в паніку, потрібно якомога більше проходити вишколи зі зброєю в руках та побратимами поруч. Але найбільший скарб, отриманий тут, — це спілкування з людьми, я почув безліч людських історій, які є цінним матеріалом для мене, насамперед як для режисера. Кожного дня, куди б я не приїжджав на зйомки, саме в Силах ТрО можна в одному окопі побачити слюсаря та доктора наук, які в злагодженому тандемі працюють кулеметом. А об’єднало їх бажання відстоювати справедливість та захистити своїх рідних. Для кожного поняття «Батьківщина» має різне значення: руки матері, очі власних дітей, затишок будинку — і кожен з них бореться за збереження свого скарбу. Для українців як етнічних, так і політичних — це не тільки справа честі, а, перш за все, право жити в своєму домі так, як ти сам цього хочеш: говорити рідною мовою, спілкуватися із сусідами і друзями з повагою, а не так, як звикли росіяни.
За наказом командувача Сил територіальної оборони Ахтем Сеітаблаєв став художнім керівником доволі великого колективу, в якому, зокрема, є режисери, художники, співаки та журналісти.
— Починаючи з жовтня ми працюємо над документальним фільмом, який буде налічувати понад 30 епізодів по 45 хвилин. Кожна серія буде присвячена окремій бригаді територіальної оборони. Наразі вийшов лише один, який розповідає історію 114-ї бригади ТрО. Також ми знімаємо освітні програми, наприклад, останній випуск про актуальність жіночих бронежилетів.
— Чи складно працювати з військовими? Розкажіть про тонкощі роботи та майбутні проєкти.
— Близько третини всієї знімальної групи кінострічки «Мирний 21» наразі проходять службу в різних підрозділах Сил оборони. Це вже був перший приклад співпраці військовослужбовців із цивільними на території кіно. І наразі в розробці нашої команди три художні стрічки різних жанрів, зокрема пригодницький, комедійний жанр і драма, але я переконаний в тому, що весь інформаційний контент, до якого долучається наша команда, має бути професійно і якісно зроблений, і обов’язково має бути продемонстрований за межами України, адже підтримка світової спільноти має бути сталою, а обізнаність за кордоном щодо ситуації в Україні повинна зростати. Навіть приклад кінострічки «Кіборги», яка була показана в США, Канаді, Австралії та майже всіх столицях Європи, демонструє, що це доволі потужний інструментарій впливу. Взагалі, вся ця синергія інформаційного і художнього контенту, культури загалом, політичної волі та звитяги армії є надзвичайно потужною зброєю, яка дозволить нам жити в мирній країні, в якій буде не страшно виховувати дітей.
— Який контент найкраще сприймає суспільство?
— Емоційний! Будь-яка інформація або історія, якщо вона пов’язана з емоціями, — запам’ятовується людиною майже назавжди. І за кордоном існує стала традиція відвідувати кінотеатр або дізнаватись про історичні події, сьогодення через творчу рефлексію. На жаль, у нас в цьому аспекті була деяка пауза, загалом завдяки навмисному знищенню та відсутності підтримки культури в радянському союзі. А така критично недостатня увага до освіти, кіно, театру, книговидання та культури в цілому — неприпустима. Адже людина — це результат культурного підґрунтя і оточення, на тлі якого вона народжується, зростає і, врешті-решт, кимось стає.
— На вашу думку, що змушує окупантів скоювати жахливі злочини?
— Кожна людина все своє життя стикається з вибором. Наприклад, ти будеш ситим, у тебе буде дах над головою, можливо, тебе будуть захищати від зовнішніх загроз, але ти будеш сидіти на ланцюгу, і коли буде потрібно, ти будеш «шавкою», яка має робити все, що забажає господар. Ті жахіття, які накоїли окупанти, взагалі не мають бути притаманні людині, і ця їхня жорстокість тільки посилює моє бажання якомога швидше остаточно завершити справу, яку починали наші прадіди. І мені здається, що саме зараз настав час цього історичного моменту, враховуючи підтримку всього світу.
— Де межа української помсти?
— Я переконаний в тому, що українці ніколи, і це підтверджено історією існування нації, не дозволяли собі таких непритаманних людям вчинків, як вбивство дітей та літніх людей, тільки через те, що вони посміли жити краще. росіян, взагалі, не цікавить, що люди все життя працювали, аби мати достойне житло та затишне подвір’я. І саме «створення» чогось відрізняє нормальну людину від окупанта. Ті, хто приходить на нашу землю вбивати, мають бути знищені. Тому, як на мене, межа української помсти має бути там, де ми будемо переконані, що ці ординці не нашкодять нашому народу!
Фото Командування Сил логістики та з особистого архіву режисера
