Про це йдеться в повідомленні на сайті Ради ЄС. Санкційний пакет також містить суворі багаторівневі економічні санкції, спрямовані на ключові…
Американські колони розстрілювали, немов у тирі
Півмільйонне угруповання американських військ у В’єтнамі потребувало величезної кількості вантажівок для постачання. Транспортні колони, що везли з портів углиб країни на американські військові бази боєприпаси, пальне, продовольство та амуніцію, часом розтягувалися більш ніж на 10 км і могли налічувати декілька сотень автомашин. Місцеві партизани цим постійно користувалися.
На одному з найбільш небезпечних напрямків діяли підрозділи американської 8-ї транспортної групи. Вона прибула до В’єтнаму в жовтні 1966 року та одразу ж приступила до перевезень із прибережного міста Куїньон на північ, у район Бонгшона, і на південь до Туйхоа дорогою № 1, а також на захід дорогою № 19 до міст Анкхе і Плейку. Щомісяця вантажівки групи перекидали понад 90 тис. тонн боєприпасів та інших вантажів. Про напруження, в якому працювали автотранспортні підрозділи, говорить той факт, що водії перебували за кермом іноді по 17-20 годин усі сім днів на тиждень.
Підрозділи військової поліції, які мали забезпечувати охорону транспортних колон на дорогах, були нечисленні й якісно виконувати покладене на них завдання не могли. Особового складу вистачало лише на організацію поодиноких блокпостів, між якими в’єтконгівці вільно обстрілювали і підривали американські вантажівки.
Дорога № 19 була найбільш складною і небезпечною з усіх магістралей, якими доводилося пересуватися. Від узбережжя вона йшла в гори, проходячи декількома перевалами. Обстріли і підриви були тут звичною справою. Особливо важким уважався відрізок від міста Анкхе до перевалу Мангджанг, який водії прозвали «Алеєю засідок».
Саме цілковита беззахисність стандартних армійських вантажівок перед в’єтконгівцями, які безкарно розстрілювали, немов у тирі, колони з автомобілями, і змусила американців «напружити мізки».
Нова концепція
До осені 1967 року було розроблено так звану концепцію посилених конвоїв — із використанням цих самих ган-траків, які спочатку являли собою вантажівку вагою 2,5 тонни з колісною формулою 6×6, озброєну двома 7,62-мм кулеметами М60, а розрахунки захищали мішки з піском. Однак під час дощу останні намокали і обтяжували машини, погіршуючи їхні можливості. Тоді американці стали прилаштовувати до вантажівок листи броні, а до складу екіпажів уводити додатково унтер-офіцера або солдата з гранатометом М79.
Перше справжнє випробування випало на долю екіпажів ган-траків 24 листопада 1967 на «Алеї засідок», коли рота в’єтконгівців влаштувала чергову пастку. Однак завдяки використанню американцями нових ган-траків бій закінчився на їхню користь. Утративши шість звичайних і чотири «озброєних» вантажівки, вони знищили понад 40 партизан та змусили їх відступити.
Згодом в «озброєні вантажівки» переобладнали і 5-тонні армійські автомобілі М51. Існувало безліч модифікацій ган-траків. Значна вантажопідйомність армійських машин дозволила посилити озброєння і часом створювати справжні чудовиська на колесах. Так додатково до М60 машини отримували великокаліберний кулемет М2НВ або шестиствольні «мінігани», здатні зрешетити в’єтнамський ліс разом із засідкою. У деяких підрозділах пішли ще далі й встановлювали в кузов зенітну установку М16, що являла собою четверений кулемет М2НВ, і навіть 40-мм автоматичну гармату М1, яка могла вести вогонь розривними снарядами.
Кількість ган-траків у колонах неухильно зростала. Оптимальним вважався один ган-трак на 10 вантажівок. Їм дозволялося займати будь-яке місце в колоні, щоб супротивник не повибивав їх першим же ударом.
Звичай американців давати своїй техніці імена проявлявся й щодо ган-траків. Їхні борти прикрашали різного роду малюнки і написи: «Iron Butterfly», «Nancy», «Eve Of Destruction», «Sopwitch Camel», «King Cobra» — і це далеко не повний список. Також у солдатів користувалися популярністю саморобні неофіційні нашивки, що вказували на приналежність до екіпажу ган-траку.
Незважаючи на всю вогневу потужність, ган-тракам спочатку гостро не вистачало однієї простої, але життєво важливої речі — радіостанцій. Тому екіпажам вантажівок доводилося пильно стежити за переміщеннями джипів командирів конвоїв і їхніх помічників — у них радіо було.
В одному з перших боїв, поки середину американської колони обстрілювали, ган-трак, що замикав вервечку машин, просто зупинила військова поліція: мовляв, нічого тобі туди їхати, там же стріляють!
Допомога з неба
23 лютого 1971 року в’єтнамці влаштували на гірському перевалі чергову засідку. Незабаром на маршруті з’явилися американці.
Передовий конвой прикривали три ган-траки — Creeper, The Boss і Playboys («Рептилія», «Бос» і «Плейбої»), наступний — The Misfits, Brutus, і The Untouchable («Неприкаяні», «Брут» і «Недоторканний»), а також джип Little Brutus («Маленький Брут») зі спаркою М60.
На «Рептилії» стояли чотири великокаліберні кулемети М2 і спарка М-60 над кабіною. Інші ган-траки мали два-три М2, а «Брут» — ще й «мініган» на кормі. «Недоторканний» ніс два великокаліберні кулемети і пару «мініганів».
Перша колона потрапила в засідку — і ган-траки з другої колони поквапилися їм на допомогу. Але навіть сукупної військової потужності п’яти машин ледве-ледве вистачало, щоб прикрити пошкоджені цистерни з пальним і врятувати їхніх водіїв.
Бій був дуже важким і тривав понад годину. Американці стріляли навсібіч, поки були патрони. Потім перезаряджали і знову стріляли. Щоб стволи не перегрівалися, їх просто поливали маслом. «Мінігани» такого звірячого навантаження не витримували і виходили з ладу.
Коли, здавалося б, бій уже скінчився, відчайдушний партизан закинув у «Брут» ручну гранату, яка попала в ящик з набоями. Ларрі Даль першим це побачив та накрив гранату собою і загинув, але врятував інших членів команди. Тим часом сержант Вікс з екіпажу «Плейбоїв» заліз у тягач із палаючою цистерною на причепі й вивіз її в поле, звільнивши конвою дорогу.
Ця засідка стала найдовшою за всю історію протистояння у В’єтнамі. Після цього бою колони постійно прикривали вертольотами. Гвинтокрилі машини літали настільки низько, що водії вантажівок могли доторкнутися до їхніх посадкових лиж.
Понад 400 автомашин стали ган-траками
Увесь цей час ган-траки вважали тимчасовим заходом. Їх не вказували в жодних регламентах, під них не виділяли кошти і офіційно не формували екіпажі. Формально їх не існувало. Відповідно, засоби та автомобілі на їх створення солдатам доводилося брати звідусіль, зменшуючи тим самим кількість вантажу, яку може перевезти колона, послаблюючи оборону бази і підвищуючи навантаження на бійців, яким, окрім безпосередніх обов’язків, потрібно було відбувати ще й вахту в кузові ган-трака.
Безумовно, довго так тривати не могло, і ще в кінці 1960-х було розпочато розробку спеціальної машини для супроводу колон V-100. Але прості солдати, напевно, здогадувалися, що обіцяного не дочекаються, тому на прибуття ескортних бронемашин, які в штатному режимі мали замінити ган-траки, не надто сподівалися. І дійсно, до кінця війни саме бойові вантажівки супроводжували колони вдень і патрулювали пункти дислокації транспортних рот уночі. Усього за час кампанії у В’єтнамі було переобладнано у ган-траки понад 400 автомашин армії США.
Читайте першу частину: Gun truck: 100 років імпровізацій
Далі буде.
Валерій ВОРОНЧУК
