З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як…
2014-й став знаковим для Олексія. Тоді він не лише був безпосереднім учасником Революції Гідності, а й кардинально змінив своє життя. Події на Майдані, анексія Криму, захоплення росіянами адмінбудівель на Донбасі — все це спонукало чоловіка облишити свої розмірені плани на майбутнє й піти до війська, аби бути готовим захищати свою країну від кремлівської чуми. Так студент одного з вишів, який опановував спеціальність «Облік та аудит», підписав свій перший контракт із ЗСУ і пройшов непростий шлях від матроса — до офіцера, бойового командира.
— Я розпочинав свою службу на фрегаті «Гетьман Сагайдачний». Звісно, для мене це було щось нове, адже до цього уявлення не мав, як воно бути військовим моряком, хіба що у фільмах бачив. А тут щойно прийшов і вже через 2 дні вихід у море і перші завдання, — пригадує Олексій. — Тоді й зрозумів, що не помилився у своєму виборі й обов’язково стану офіцером.
Так і сталося. Чоловік вступив до Інституту ВМС, після закінчення якого у 2020 році був призначений на посаду командира бойової частини штурманської та зв’язку ракетного катера «Прилуки».
— Моє зростання як офіцера відбувалося швидко. Завдяки чудовим наставникам не було проблем, з якими не міг би впоратися. Крім того, я постійно був на кораблі. Міжнародні навчання, виходи в море — все це відбувалося постійно. Обставини вимагали не гаяти ні хвилини часу, постійно навчатися самому і займатися підготовкою особового складу. Згодом став командиром ракетного катера і відповідальності стало ще більше, — розповідає військовий моряк.
Олексій знав, що рано чи пізно їхній корабель буде виконувати завдання за призначенням не лише під час навчань, тому намагався підготувати екіпаж до будь-яких подій.
— Були випадки, коли під час виходів у море росіяни відверто нас провокували і здійснювали геть недружні вчинки. Наприклад, одного разу рівень напруги був такий, що довелося оголошувати бойову тривогу. Тоді ми виконували певні навчально-бойових завдання, а їхнє судно спробувало наблизитися до нас на небезпечно близьку відстань. Вони йшли курсом на зближення аж до того моменту, доки ми не попередили, що у разі, якщо вони підійдуть ще ближче — будемо застосовувати зброю. І ми справді готувалися до цього. Але тоді провокація з боку противника завершилася розходженням кораблів у морі, — говорить офіцер.
Звісно, то була лише спроба випробувати на міцність нерви українських військових моряків. Але вже тоді стало зрозуміло — широкомасштабної війни не уникнути.
Тож 24 лютого 2022 року усі екіпажі кораблів ВМС ЗС України були розосереджені й готові давати відсіч ворогу.
— О 4-й ранку пролунала повітряна тривога і донеслися звуки вибухів. Ми провели перших три доби без сну та відпочинку. Перебували постійно в морі, відпрацьовували необхідні дії під час тривог, регулярно змінювали місце розташування. Кожен знав, що і як робити, не було жодної паніки — працювали як єдиний механізм, — пригадує перші дні широкомасштабного вторгнення Олексій.
Офіцер зазначає, що на той момент ворог був зухвалим і самовпевненим, що зіграло з ним поганий жарт.
— У нас була дуже добре налагоджена співпраця з береговими підрозділами, які потужним щитом загородили Одесу від небезпеки. Спільно з ними військові кораблі виконували ті завдання, які перед нами стояли, основне з яких — недопущення висадки ворожого десанту. Для цього були проведені необхідні розрахунки, оцінені можливості, відповідно до яких кожен екіпаж отримав завдання і вказівки, що робити в тій чи іншій ситуації. А далі неочікуваний для росіян удар по «москві». Пиха ворога була збита, їхні кораблі вже не наближалися до наших берегів, — з гордістю говорить офіцер.
За словами Олексія, не останню роль у всіх тих подіях відіграла здатність українських військових моряків професійно виконувати поставлені бойові завдання за будь-яких умов. Вони діяли рішуче і зберігали психологічну стійкість навіть в екстремальних ситуаціях.
— Це той випадок, коли розумієш, що підготовка зіграла свою роль. Систематичні навчання та тренування, візити до країн-партнерів і обмін досвідом з провідними флотами світу у результаті дозволили нам не просто протистояти ворогу, а завдавати йому чимало клопоту й врешті-решт відігнати від наших берегів, — пояснює Олексій. — Ще до початку широкомасштабного вторгнення корабельні позаштатні та штатні розрахунки проходили курси підготовки з використання ПЗРК. Але навчання — то одне, а коли над тобою пролітають ракети і ти не встиг чи не зорієнтувався, то розумієш — двійкою в «заліковці» вже не обійдеться. Тому наші моряки безперервно тренуються і постійно підтверджують свою кваліфікацію, збиваючи ворожі ракети не лише з ПЗРК, а навіть зі стрілецької зброї. Мені взагалі іноді здається, що вони готові руками їх ловити…
Наразі ворог знаходиться на тій відстані, яка забезпечує його безпеку. Він не наважується підходити ближче, тож, окрім ракет, нічим не може нам загрожувати.
— Підійти на дистанцію, яка забезпечувала б роботу їхньої артилерії, було б для них самогубством. А все через наші протикорабельні ракети, такі, як «Нептун», який здобув заслужений авторитет, так і через ті, що надали нам країни-партнери, — продовжує офіцер.
За його словами, попри напружені бойові будні, українські військові моряки продовжують інтенсивно навчатися як в Україні, так і закордоном. Зокрема, мова йде про опанування тральщиків Sandown та кораблів типу ADA.
— Варто зауважити, що на сьогодні наші підрозділи з їхнім бойовим досвідом також можуть багато чого навчити представників інших флотів. Сподіваюся, ця співпраця приноситиме відповідні результати й надалі, адже будь-який досвід неоціненний, — впевнений Олексій.
На запитання, як вдається підтримувати бойовий дух в особового складу, офіцер лише усміхається і запевняє, що нічого вигадувати не доводиться, бо люди ні на крихту не змінили свого настрою, націленого на перемогу, навпаки — бажання гнати ворога ще далі лише зростає.
— Наші моряки мають цілком звичайні бажання. Наприклад, вони мріють вполювати російський корабель, бажано фрегат, а ще побачити своїх близьких і рідних та провести відпустки в українському Криму. Я знаю, що на півострові є люди, які нас чекають — вони дочекаються, а ось любителям «руского міра» раджу пакувати валізи та повертатися на росію, — підсумував офіцер.
Фото автора
