Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Сьогодні вже нікого не здивуєш існуванням так званих фільтраційних таборів, куди рашистські виродки запроторюють жителів тимчасово окупованих територій. Нещодавно доля випадково звела автора з людиною, яка провела в одному з таких таборів кілька тижнів.
«Морили голодом і били…»
— Я 24 роки прожив у Маріуполі, — розповідає Антон. — Зізнаюсь чесно: ніколи не цікавився політикою, ба більше, інколи здавалося, що у складі росії нам житиметься краще. Але відкрито нікому про це не говорив. Соромно казати, але ілюзій позбувся лише тоді, коли за метрів 40-50 від мого приватного будинку впали три російські міни й один снаряд. Відразу зрозумів, хто прийшов нас «визволяти». Я з болем спостерігав за подіями на «Азовсталі» й був шокований мужністю її захисників. Та чим я міг їм допомогти?..
Якось Антон у розмові з сусідом зізнався у своїх симпатіях, пославши на адресу московитів кілька прокльонів. Цього було достатньо, щоб за кілька тижнів, коли місто опинилося в руках орків, до нього завітали непрохані гості — лейтенант і сержант росгвардії.
— Збирайся, дядьку, — сказали вони, ледь переступивши поріг. — Поїдеш із нами…
У так званій військовій комендатурі йому слово в слово передали той кількахвилинний діалог із сусідом. Через тиждень 67-літній чоловік опинився у фільтраційному таборі, облаштованому на околиці Маріуполя у приміщеннях колишньої овочебази. Йому, вважай, пощастило, оскільки табір цей вважався м’якорежимним: тут утримували, як сказав один із вертухаїв, дрібну рибу, тобто громадян, які, як вважали орки, не становили для них ніякої небезпеки. Наприклад, людей похилого віку, жінок і навіть підлітків. Військовослужбовців ЗС України, поліцейських там не було.
— Дбайливий господар до худобини краще ставиться, ніж до нас ставилися, — продовжує Антон. — Ми недоїдали і спали на голій землі, з нас морально знущалися, називаючи бандерівцями й фашистами. Багато хто з моїх друзів по нещастю мав хронічні захворювання, але ніхто й ніякої допомоги не надавав їм. Натомість регулярно допитували. На одному з допитів пообіцяли відправити до росії, мовляв, своєю працею спокутуватимеш якщо не свої гріхи, то своїх бандерівців-пращурів.
Не переповідатиму всіх подробиць морально-фізичного терору, якому піддавався кілька тижнів цей літній чоловік, а скажу лише, що з часом його відпустили, мовляв, з тебе, зважаючи на твої 67 років, користі ніякої матушці-росії не буде. А ось доля багатьох інших «фашистів» йому досі невідома…
«Їх просто нєт…»
Скільки всього кацапня створила на непідконтрольних Україні територіях так званих фільтраційних таборів? Скільки людей пройшли через їхнє «сито» і яка подальша їхня доля? Скількох орки вивезли до московії?
Достеменної відповіді на ці запитання ніхто не знає. Навіть у спецслужбах, як зізнаються під час спілкування не на диктофон їхні працівники. Воно й зрозуміло: окупантам не на руку, щоб така правда просочувалася в суспільство. Натомість дещо відомо. Наприклад, що запроторення людей до цих таборів є нічим іншим, як дикунством. Навіть якщо при цьому до них не застосовувалася фізична сила. Ось думка з цього приводу Тетяни Локшини — директорки Human Rsghts Watch для Європи та Азії:
— Згідно з міжнародним законодавством про права людини, примусове переміщення або депортації не обов’язково означають, що людей примушували до автомобіля під дулом зброї, а скоріше, що вони опинилися в ситуації, яка не залишила їм вибору. Женевська конвенція забороняє індивідуальні або масові примусові переміщення, а також депортацію осіб, які перебувають під захистом, з окупованої території, незалежно від їхніх мотивів.
Але хіба ця Конвенція, інші правові міжнародні акти писані для кацапні, яка стирає з лиця землі цілі житлові квартали? Тим паче, що вона відверто заявляє про «верховенство російського законодавства над міжнародним», розгорнувши у своїх мас-медіа потужну пропагандистську кампанію, намагаючись спростувати існування бодай одного фільтраційного табору.
— Їх просто нєт, — кажуть московити.
А до цього протягом 8 років теж гавкали, що «нас там нєт», маючи на увазі відсутність регулярних підрозділів московської орди на Донеччині й Луганщині.
Шила у мішку не утаїш
А ось думка з приводу існування фільтраційних таборів Петра Андрющенка — радника міського голови Маріуполя, оприлюднена ним ще восени минулого року:
— У тимчасово захопленому російськими військами Маріуполі щодня до 100 людей віком від 15 до 65 років проходять принизливу фільтрацію прямо в місті. Це обов’язкова вимога при найманні на роботу на «російських підрядників». Тобто без фільтрації ти просто «ніхто». Попри анексію та гучні заяви про те, що всі маріупольці тепер «громадяни росії», фільтрацію ніхто не скасував.
Перейняли досвід «товаришів сталіна і берії»
путінський режим любить копіювати досвід радянської імперії й навіть гітлерівської Німеччини. Адже ті ж фільтраційні табори, про які мова, широко використовувалися в роки Другої світової війни. Створені вони були у січні 1942 року й офіцери смершу перевіряли на благонадійність всіх офіцерів і бійців, які побували в полоні чи в оточенні. Як згадували після війни ті, хто там побував, умови були жахливими. Ну а орки, як бачимо, теж не переймаються умовами тримання. Воно й не дивно: їхній верховний головнокомандувач є прихильником іншого верховного головнокомандувача — «товариша сталіна».
Про те, що українська влада начебто почала споруджувати фільтраційні табори, російські пропагандисти репетували 8 років, стверджуючи, що «Україна хоче перетворити весь Донбас в одне велике гетто». Як бачимо, такі гетто споруджують самі орки. Скільки саме — невідомо. Але, як стверджують дослідники з Єльського університету, починаючи з березня 2022 року, лише в Донецькій області створено 21 фільтраційний табір. За їхньою інформацією, російська система фільтрації порушує численні елементи міжнародного гуманітарного права й «зачіпає безліч потенційно серйозних проблем із правами людини».
