Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Найбільше у своїх підлеглих капітан-лейтенант Сергій Сіньковський, командир електро-механічної частини пошуково-рятувального судна ВМС ЗС України, цінує рішучість, взаємоповагу та належне виконання поставлених завдань.
— Якщо людина з розумом підходить до виконання завдань, та ще й проявляє раціональну ініціативу, — це все варте заохочення. У Військово-Морських Силах України ми зацікавлені в професійному зростанні нашого особового складу — усіх, хто має мотивацію будувати кар’єру у ВМС, відправляємо на проходження курсів із вдосконалення фахової підготовки, а тих, хто планується на командні посади, — на курси лідерства. Від підлеглих потрібно лише одне — бажання, — розповідає Сергій.
Про необхідність мотивації та твердої волі в побудові військової кар’єри офіцер знає не з чужих вуст, переконався в цьому під час служби на власному досвіді.
У 2013 році школяр з міста Немирів, що на Вінниччині, чітко визначився, що хоче бути саме військовим моряком. Тоді ж через знайомих дізнався, що в Севастополі є Військово-морський ліцей і вирішив туди вступити. Проте провчитися в сонячному Криму він встиг трохи більше ніж пів року.
— З початком російської анексії українського півострова для мене, 15-річного школяра, ще не було чіткого розуміння того, що взагалі відбувається. Нам пропонували залишитись, потім навчатися в їхніх військових вишах та в подальшому проходити службу в зс рф. Але вже тоді я розумів, що нема для мене туди дороги. Після анексії Криму ми передислокувалися до Києва, потім — до Одеси, — пригадує Сергій Сіньковський. — Навіть після тих подій із виходом на материкову частину України та кількома передислокуваннями ліцею бажання й надалі будувати кар’єру військового моряка не пропало.
Тож у 2015 році юнак вступив до Інституту військово-морських сил НУ «Одеська морська академія». Там здобув вищу освіту за спеціальністю «Експлуатація суднових енергетичних установок». Зазначає, що цей напрямок йому більше до душі — матеріальну частину можна дослідити наочно, буквально помацати все руками, зрозуміти принцип дії.
Офіцерську службу Сергій розпочав на посаді начальника лабораторії магнітних полів служби спеціальних вимірювань судна розмагнічування «Балта». Потім командир взводу направив його викладачем до одного з навчальних центрів ВМС в Миколаєві, де він і застав початок широкомасштабного вторгнення росії в Україну.
— З 24 лютого навчальний процес у нас зупинився, люди були відправлені до своїх основних місць служби, а ми — колектив навчального центру — долучились до забезпечення охорони та оборони Миколаєва, зокрема Варварівського мосту, військового містечка, а також певної ділянки суходолу, де унеможливили висадку російського десанту, — пригадує Сергій Сіньковський. — Коли ситуація дещо нормалізувалася, ми продовжили навчання особового складу. Готували як військових моряків, так і мобілізованих до морської піхоти військовослужбовців та воїнів територіальної оборони.
Проте офіцер хотів продовжувати службу за опанованою спеціальністю, тож коли з’явилася така можливість, він обійняв посаду командира електро-механічної частини пошуково-рятувального судна ВМС України.
— Це судно досить складне за своїми технічним засобами. Такий проєкт що у ВМС, що взагалі в Україні — єдиний. Тому опанування зайняло певний час. Взагалі вважаю, що вдосконалення особистих технічних навиків, подальший розвиток у цьому напрямку — це справа, яка потребує дуже багато часу, не тижнів чи місяців, а років. Навіть зараз я усвідомлюю, що тут дуже багато речей, в яких надалі доведеться розбиратися більш прискіпливо, — ділиться особливостями служби на новій посаді капітан-лейтенант Сергій Сіньковський.
Основне призначення цього судна — це пошук та рятування на воді. Тому екіпаж постійно готовий до виходу в море — прийти на допомогу об’єкту, який зазнав аварії, та допомогти з ліквідацією пожежі, затоплення чи інших проблем, відбуксирувати до безпечного місця чи оглянути підводну частину корпусу водолазами. При цьому головний напрям роботи підлеглих Сергія — підтримувати технічну готовність усіх технічних засобів та забезпечувати судно й особовий склад усіма видами енергії. У їхньому підпорядкуванні, чи завідуванні, як говорять на флоті, — головні двигуни, дизельні генератори, аварійні дизельні двигуни, сепаратори, буксирна лебідка, кран тощо. Тож роботи вистачає.
— Механіки — це своя каста на флоті. Якщо ти нормальний фахівець, у тебе багато можливостей для професійного та кар’єрного зростання, — наголошує під час розмови Сергій.
Він також зазначає, що після нашої перемоги в його екіпажу буде дуже багато роботи з підняття об’єктів із дна моря. У разі потреби можуть військові моряки знайти і обстежити затонулий крейсер «москва», зрозуміти, завдяки яким ушкодженням він пішов за давно відомим росіянам маршрутом. Усіма необхідними технічними засобами для такої роботи вони забезпечені.
Фото автора
