Полк проводить розвідувальні та ударні операції вздовж усієї лінії фронту з метою зменшення стратегічних спроможностей агресора та загального ослаблення його наступального потенціалу. Підрозділ…
Війна з нами надовго, адже це не лише бойові дії, обстріли та протистояння, а й усі її наслідки. Для ветеранів, які втратили здоров’я на війні, вона залишиться з ними назавжди. Війна змінює нас та залишає рани — видимі та невидимі. Когось вони зупиняють, а для когось стають поштовхом до чогось нового, до розуміння цінності життя і прагнення досягати нових вершин. У своїй книзі «Вони перемогли» журналістка та військова кореспондентка Анастасія Федченко зібрала саме такі історії — про сильних українців та українок, які зазнали на війні різних втрат, проте перемогли виклики.
У презентації у київському офісі Veteran Hub взяла участь авторка книги, журналістка Анастасія Федченко, один із героїв її книги ветеран Володимир Товкис та журналістка Наталія Нагорна. Це була зворушлива розмова про те, як знайти в собі сили жити далі навіть після важких поранень, які змінюють тебе назавжди, а також як віднайти своє місце в суспільстві та відчувати себе потрібним на прикладі героїв книги.
У книзі зібрані 11 історій про мужніх і сильних ветеранів і ветеранок, які пішли на фронт задовго до 24 лютого 2022 року. Діставши різні фізичні та психологічні поранення під час бойових дій, вони знайшли в собі сили відновитись та стати менторами для інших поранених бійців, своїх побратимів. Хтось із них знову на фронті, когось — уже немає серед живих. Ці історії викликають сльози і усмішку, скорботу і жах, та водночас дивують тим, наскільки світлими залишились люди, які пройшли через війну і втрати. У розповідях є спогади і емоції від пережитого, а також документалістика, зафіксована для майбутніх поколінь, та факти з нинішньої війни.
— Усі мої герої — дуже життєрадісні люди, це згустки енергії, і про свої поранення, пов’язані з цим обмеження, свої історії, вони розповідають з гумором, надією і гордістю, бо це дійсно їхня перемога над собою і це дуже цінне, — зазначає авторка. Серед них, зокрема, розвідниця Вікторія Дворецька, прикордонник Віталій Омельченко, артилерист Іван Рудий, оператор-навідник бойової машини піхоти Сергій Храпко.
Один із героїв книги Володимир Товкис, колишній розвідник бригади швидкого реагування Нацгвардії України, пережив кульове поранення в голову, куля калібру 9 мм влучила йому в праве око. Володимир розповів, як ділиться своїм досвідом з такими ж пораненими, які мають черепно-мозкові травми.
— Ми підтримували зв’язок з лікарем, який робив операцію, він давав мій номер телефону іншим, я ділився досвідом, де проходити реабілітацію, де сподобалося, які є нюанси. Нині спілкуємося в реабілітаційному центрі, це також для їх певна підтримка. Часом мотивація в них зникає через думки: «раптом я таким і залишуся, для чого це все». Ми показуємо новим хлопцям, що можна відновитися, хоча і не максимально, але цілком можна стати функціонально незалежним. Тож коли хтось новий виходить на контакт — ми підтримуємо і ділимося досвідом».
Фронтова журналістка розповіла, що назва прийшла їй на думку після відгуку на книгу Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного:
«Як пояснити, що героїзм — це не тільки відважний вчинок на полі бою? Це мужність подзвонити матерям. Це через сльози взяти волю в кулак і провести тих, кого вже не повернеш, разом із батьками й дітьми в останню путь…
Це зварений у перервах між обстрілами домашній борщ для побратимів і посестер. Це вчасно і правильно накладений джгут. Зрештою, це сила всупереч важким пораненням і втратам жити далі. Жити й боротися, вже наперед знаючи, що все може повторитися. Саме про це книга Анастасії Федченко. Вона допомагає усім нам як спільноті побачити серед нас справжніх героїв, відчути силу і єдність. Саме на таких історія треба виховувати дітей. Насправді ця книга не про війну — вона про перемогу».
Насправді ця книга універсальна. Військовослужбовцям, які повертаються з фронту з різними травмами, вона допоможе триматися на прикладі героїв і героїнь збірки. Усі вони різні: когось нема ноги чи руки або обох ніг чи рук, у когось — ока, а чиїсь травми — невидимі, це травми внутрішніх органів чи наслідки для психіки. Попри все вони здобувають нові професії, беруть участь у міжнародних змаганнях, піднімаються на Говерлу і підтримують вже нинішніх ветеранів. Водночас ця книга допоможе цивільним зрозуміти ветеранів, їхні почуття, думки, переконання і очікування — на повагу, а не жалість. На сторінках цієї книги — висока ціна нашої перемоги.
