Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Вже минув рік, як розпочалось широкомасштабне вторгнення росіян, але десантник Богдан з позивним «Галич» пам’ятає до кожної дрібниці всі бої, в яких з побратимами брав участь. На рахунку його підрозділу велика кількість полонених «рускіх асвабадітєлєй». Також Богдан та його друзі здобули чимало трофеїв. Це військова техніка, стрілецька зброя, документи, мобільні телефони окупантів, які стали джерелами для отримання певної корисної інформації.
Найбільший його успіх в бою — ураження танкової колони ворога поблизу Білогорівки.
— Наш опорний пункт знаходився неподалік всім відомої річки Сіверський Донець, через яку рашисти неодноразово намагалися наводити переправу. В перший день мого перебування на цій позиції вони вкотре це розпочали… Ми помітили рух трьох танків. Я взяв РПГ-7 та здійснив постріл. Бах… Перший танк підбив. Відразу перезарядив гранатомет і знову навів на ціль. Постріл! Влучив у третій танк, який замикав колону. Ворог зупинився. Це дало дорогоцінний час, аби наш підрозділ здійснив певні маневри, — з гордістю розповідає воїн.
Також Богдан брав участь у важких боях поблизу населеного пункту Спірне.
— Ми тоді чергували на позиціях, адже довго там було важко витримати. Корегували вогонь артилерії. Завдяки нашій інформації українські «Піони» буквально розносили на друзки російські позиції. Після обстрілу росіяни довго намагалися евакуйовувати своїх 200-х, — розповідає Богдан. — А коли йшов контрнаступ на Харківщині, здійснилась моя мрія. За допомогою «Джевеліна» я, мов ножем, зрізав башту російського танка.
…Богдан прийшов у Збройні Сили України в перші ж дні після російського широкомасштабного вторгнення. Він впевнений, що має власноручно писати сучасну історію України. Перші рядки написав, коли став учасником Революції Гідності у 2013-2014 році. Після цього пішов боронити рідну землю від російської агресії зі зброєю в руках у складі батальйону МВС України «Азов». Там він служив до кінця 2016-го. Після цього повернувся до мирного життя. Відкрив свій бізнес. А 24 лютого 2022 року знову став у стрій.
— У війську я зустрів багато неймовірних людей. Вони для мене значать більше, ніж я можу навіть сказати. Ми без вагань довіряємо одне одному свої життя. Чи може бути щось важливіше? І назавжди у пам’яті закарбовані спогади про людей, яких я, на жаль, більше не побачу. Ми маємо довести нашу справу до кінця — вигнати окупантів з нашої землі, — говорить воїн.
Фото з особистого архіву військовослужбовця
