Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Нині учасник бойових дій на Донбасі, кавалер двох орденів «Богдана Хмельницького» Віталій Баранов, восени 2013-го був технічним директором потужної бізнес-структури. За його словами, почувався досить впевнено і будував великі плани на майбутнє. Та коли грянув Майдан, якось одразу зрозумів: його комфортному життю прийшов край…
Не хлібом єдиним…
– Віталію, що змусило тебе, людину забезпечену і не «ображену» режимом Януковича, піти під кулі на Майдан?
– Так, мені гріх було скаржитись на життя-буття навіть за тієї влади, маючи на увазі матеріальне становище родини. Але ж не шматком хліба із ковбаскою все вимірюється! На виборах голосував проти Януковича, втім, деякий час жевріла наївна надія, що він зможе стати гідним керманичом.
Та коли майбутній утікач підписав так звані харківські угоди, подовживши перебування Чорноморського флоту в Криму, сподівання луснули. А крапку в моєму баченні його влади поставив Майдан. До речі, не засуджую тих, хто до нас тоді не приєднався. У кожного були на те причини…
– 19-20 лютого стали найтрагічнішими днями у новітній історії України. Тоді від куль снайперів загинули десятки протестувальників. То було лячно?
– Звісно, було страшно. А хіба могло бути інакше, коли на твоїх очах падають, скошені руками покидьків, молоді люди? Устиму Голоднюку, наймолодшому загиблому учаснику Революції Гідності, і двадцяти не виповнилося.
Підполковником на посаді «старлея»
– Після подій на Майдані твоє життя круто змінилося
– Із вини бюрократів-чиновників, які ніяк не могли підшукати мені посаду, в районі проведення АТО я опинився лише на початку вересня 2014-го. Там я спершу обіймав посаду помічника командира 90-го батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади з оперативного забезпечення, потім начальника штабу частини.
– У 2004-му ти звільнився зі Збройних Сил у званні підполковника. А перша твоя посада в АТО за рангом відповідала військовому званню старшого лейтенанта. Тебе це не «зачіпало»?
– Жодним чином, бо виконував конкретну бойову роботу, допомагаючи менш досвідченим офіцерам. Кар`єра, як ти розумієш, мене не цікавила.
– Люди, із якими звела ця клята війна, стали впливовими політиками, чиновниками. Я спілкувався з ними і знаю, якої вони про тебе високої думки. З фронту ти повернувся із двома бойовими орденами, воював у ДАПі. Зважаючи на все це, друзі ніколи не відмовили б у жодному твоєму проханні…
– Якщо маєш на увазі просування на «теплу» – в кращому розумінні цього слова – посаду, то мені це пропонували неодноразово. Втім, я обрав інший шлях…
Сто нагород для «забутих» побратимів
– Нині ти очолюєш громадську організацію «Об’єднані війною. 90-й батальйон». Розкажи, будь ласка, про її діяльність.
– У ній спочатку об’єдналися лише військовослужбовці, які служили в складі нашого підрозділу. З часом до нас почали приєднуватися й ті, хто воював у складі інших частин і підрозділів.
Намагаємось фінансово, матеріально підтримувати тих побратимів, які опинились у скруті. Досить показовим є приклад із Вадимом Ушаковим – моїм однополчанином. Навесні 2016-го, під час чергового обстрілу Авдіївської промзони, він дістав тяжке поранення, яке прикувало його до інвалідного візка.
Торік восени ми провели в одному зі столичних районів ярмарок, залучивши до нього художників та підприємців. Усі кошти, виручені на цьому заході, а це близько 100 тисяч гривень, передали дружині Ушакова на його подальше лікування.
Одним з інших важливих напрямків роботи є відзначення державними нагородами «забутих» державою фронтовиків.
– І багато нагород знайшли героїв?
– Близько ста. Це ті хлопці, які неодноразово заглядали у вічі смерті, зокрема, захищали Донецький аеропорт, виконували інші ризикові завдання, рятували поранених товаришів, виносячи буквально їх на собі з поля бою.
– Із молоддю не намагалися працювати? Маю на увазі військово-патріотичну роботу з підлітками.
– На жаль, не всі плани вдається реалізувати, але дещо робимо. Приміром, влітку 2019-го організували кілька дитячих таборів під відкритим небом. Підлітки 10 діб жили в наметах, харчувались з польової кухні. І щодня були учасниками різних спортивних змагань, вчилися надавати першу медичну допомогу, розбирали і збирали автомат Калашникова, метали гранати. У заході брали участь також родичі загиблих, бійці-захисники Донецького аеропорту, волонтери, військові капелани…
