Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Кореспондент АрміяInform взяв ексклюзивне інтерв’ю з першим заступником міністра закордонних справ України Еміне Джапаровою. Її було визнано переможцем у номінації «Державний службовець» Міжнародної церемонії нагородження «Цвіт України» (відбулася за сприяння Міністерства оборони України та МВС). Передусім були взяті до уваги зусилля Еміне Джапарової у створенні та просуванні Міжнародної Кримської Платформи.
— Пані Еміне, розкажіть, будь ласка, як починався цей надважливий для України проєкт?
— Кримська платформа народилася у моєму серці за кілька років до її створення. Вона починалася з концепції на сторінці А4 та з простого розуміння, що нам потрібно повертати Крим у міжнародний порядок денний.
Згодом я долучилася до команди Міністерства закордонних справ України саме з цією ідеєю. Можливість створити Кримську платформу стала для мене головним аргументом, коли я приймала пропозицію Міністра закордонних справ Дмитра Кулеби. Спершу в цю ідею ніхто не вірив. Нам казали, що не вдасться зібрати достатню кількість учасників. Багато було питань, ніхто не розумів, що таке Кримська платформа та навіщо ми її створюємо, але ми рухалися вперед та не зважали на перешкоди.
— Нині Ваш проєкт добре знаний на міжнародному видноколі.
— Так, Кримська платформа об’єднала третину світу — понад 60 держав та міжнародних організацій. Від самого початку це був політико-дипломатичний інструмент, отож ми його не трансформовували. Тепер, щоправда, змінився контекст. Кримська платформа стала ширшою, адже є багато інших окупованих територій, і ми не можемо розглядати Крим окремо. Тому, кажучи про півострів, ми порушуємо питання про всі інші українські тимчасово окуповані території. Світ сколихнуло рішення путіна про анексію Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей. Це прирівняло анексію цих областей до ситуації з Кримом. Також змінилися настрої міжнародних партнерів. Сьогодні нам кажуть: «Якщо ви плануєте деокуповувати Крим, це ваше рішення!» Натомість раніше було багато панічних застережень щодо застосування рф ядерної зброї тощо. Тобто, світ погоджується, що це наше право. Інше питання — коли і як ми це зробимо.
Загалом зараз на МЗС навантаження дуже велике. Я жартома кажу, що ми стали і зброярами, і енергетиками, й аніматорами…
У тому сенсі, що нашим дипломатам доводиться опановувати такі речі, які раніше ми не знали. Наприклад, зброю. Зараз усі експерти з артилерійських систем, танків тощо. Ми знаємо їхні модифікації, тактично-технічні характеристики, призначення….
У нас є координація, які позиції нам потрібні. Кожен посол і військовий аташе працюють над отриманням зброї — це питання «номер один».
— Попри всю зайнятість, чи є у Вас час на інсайд з передової? Чи є знайомі або земляки на фронті?
— Так, є близькі мені люди на фронті. Це люди з Криму, і їх немало. Є цілий батальйон! Однак їхні сім’ї здебільшого залишилися в Криму. Тому, зрозуміло, вони не хочуть жодної публічності.
Коли відбулася окупація у 2014 році, деякі кримські татари виїжджали, але більша частина залишилася, тому що вони виборювали своє право жити в Криму не один десяток років.
— Якось у 2015 році я спілкувався з молодим хлопцем з кримського батальйону. Був вражений, як він добре знає історію свого народу, і як мало на цьому знаюся я. Він розповідав, що українці й кримські татари історично завжди були союзниками. Ворогами робили нас лише російські міфи, якими, на жаль, і до сьогодні послуговується чимало пересічних людей. На Вашу думку, коли ми зможемо остаточно подолати посіяну москвою неправду? Що для цього слід зробити?
— Я дуже вірю в єдність українського та кримськотатарського народів. Вважаю, що в цьому — майбутнє. Погляньте навіть на українську та кримську архітектуру: наші хатинки схожі, люди — працьовиті, прив’язані до землі. Й українці, і кримські татари смакують каву… А те, що історичний контекст був спаплюжений — беззаперечно.
Ось, наприклад, широко поширений міф про те, що кримські татари викрадали українських дівчат і продавали їх у Кафі (нинішній Феодосії), а потім — на невільничих ринках у Туреччині. Насправді це було традиційним промислом генуезців. Мешканці генуезької частини Криму — кримські татари — можливо цим і займалися, але лише як найманці. Торгівля бранцями ніколи не була частиною політики ханства. Багато таких фактів — банальні вигадки.
— Кримські татари на сьогодні чи не найбільш пригнічена категорія населення анексованого рф Криму. Світ знає, зокрема і завдяки Кримській платформі, про злочини окупантів щодо тих представників татарського народу, які не скорилися волі москви…
— росія завжди пригнічувала вільнолюбство та національну ідентичність кримських татар. Зокрема, коли в 18 столітті Катерина ІІ анексувала Крим, найперше, що вона зробила, спалила архіви — усе те, що було носієм інформації про культурне та адміністративне життя кримчан. Мої предки належать до князівського роду, але це просто передається з вуст в уста — жодних документів не залишилося. Таких випадків багато. І це теж спільне між українцями і кримськими татарами. росіяни застосовували до двох народів однакові механізми утиску — геноцид, знищення ідентичності, історії, релігії… І мене завжди дивувало, чому між нами намагаються створити велику дистанцію. Зокрема, коли на державному рівні почали піднімали тему Голодомору, тему депортації кримських татар чомусь ніхто не порушував. Однак зараз все змінюється. Я думаю, що наша єдність має лише посилюватися, адже завдання в нас спільна для всіх — повернути наш Крим.
— На це завдання працює і Кримська платформа. Яка тут наша стратегія?
— Одне із завдань — виключити росію з ООН. На жаль, швидко це не відбудеться. Усе починається з маленького, а потім нарощується. Що більше країн поділяє наше бачення, то більше шансів, що відповідну резолюцію ухвалять. Ми зараз керуємося настановою Президента України: «Немає нічого неможливого!» Весь світ вже побачив, як росію виключали з Ради Європи. Був час — ми не вірили, що це можливо, але нам вдалося! Я сподіваюся, що вдасться і з ООН.
— Дякую за бесіду.
