Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Нам пощастило із погодою — на позиції однієї з окремих мотопіхотних бригад добирались, коли зривався вітер і сніжило. Погода ускладнила роботу ворожих дронів, тож нам вдалося непомітно проскочити до однієї з посадок, де українські захисники облаштовували нові укріплення.
— Он там, за кілька метрів, — величезна вирва, — показує нам у напрямку поля ротний із позивним «Мажор», — буквально нещодавно прилетіло. Працювала великокаліберна артилерія. На щастя, тоді ніхто не постраждав.
Бригада на цьому напрямку не так давно. Перед цим майже пів року піхотинці тримали рубежі на Донеччині. «Мажор» каже, що саме там його рота набувала досвіду, адже більшість особового складу — мобілізовані.
— Ми ж не кадрові військові, тому багато чого вчились вже «на ходу». На Донецькому напрямку проти нас воювали так звані деенерівці та вагнерівці. Там було дійсно гаряче. Ми їх суттєво так «накосили». Але, на жаль, і в нас було чимало втрат. Між нашими та ворожими позиціями відстань була всього по кількадесят метрів. З одного боку посадки укріпились ми, з іншого — вони. Перестрілювались з кулеметів, закидали окопи гранатами. Там виживав той, хто був більш пильний та уважний.
Сьогодні на цій ділянці Запорізького напрямку противник поводиться більш-менш спокійно. Проте досвідчених воїнів цим тимчасовим затишшям в оману не введеш. Вони розуміють, що ворог готується до масштабніших дій, а тому теж не сидять склавши руки.
— Ми вже маємо досвід, знаємо, що після затишшя обов’язково розпочинається буря. Так, на війні не буває, щоб завжди спокійно. Десь раз у два-три дні відбиваємо штурми. Часом працює ворожа арта, міномети, РСЗВ, часом російські дрони підкидають неприємні «подарунки» — Ф-1 та ВОГи. Навпроти нас стоять кадрові російські військові, за поведінкою бачимо, що вони доволі досвідчені та гарно підготовлені. Але й ми готові до будь-яких їхніх витівок.
Наразі піхотинці користуються можливістю й інтенсивно укріплюються, адже, як самі говорять, коли почнуться активні бойові дії, з лопатою під обстрілом не побігаєш. Роботи багато, загрубілі натруджені руки заповзято орудують лопатами. Копати кубометри промерзлої та міцно скріпленої корінням дерев та кущів землі доводиться вручну, залучати техніку — надто ризиковано.
— Ніхто не вірить, що позицію зроблено не екскаватором, — посміхається командир роти. — Усе добротно, на совість. Робота кипить з ранку до пізнього вечора. Хлопців життя гарно навчило, що від глибини окопів та міцності покриттів бліндажів залежить їхня безпека. Водночас і зброя завжди біля них, пильності не втрачаємо. Скоро на цій ділянці постане залізна лінія оборони, ідеально пристосована до бою.
Наразі воїни окремої мотопіхотної бригади на всі сто відсотків готові до відбиття атак противника.
— У моїй роті є кістяк бійців, серед них «Дід», «Рудий», «Вовк», які загартовані в боях на Донеччині. На них рівняються ті, хто прийшов нещодавно. Усі вони мають сталевий характер, незламну волю та жагу до Перемоги. Тож скоро поженемо окупанта з рідної землі.
Фото та відео авторів
