Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Якщо почуєте від когось із учасників бойових дій, що на війні йому було не страшно – знайте: перед вами хвалько або самозванець. Бо не знають страху тільки люди з клінічними вадами психіки.
Є у цій царині й делікатні, й маловідомі моменти, про які говорити «не узвичаєно». Хоча – варто. Бо людський організм у процесі еволюції та природного відбору сформувався так, що наші психіка й фізіологія складають єдину систему. І сильний стрес іноді призводить до неконтрольованих розумом реакцій.
У повітрянодесантній дивізії на Кавказі, в якій розпочинав офіцерську службу наприкінці 1980-х, існувала цікава традиція. На стрибках із парашутом, виклавши куполи у так звані козли, командир давав команду: «Краще на землі…» І весь «корабель» без усякого стиду зладнано біг «до вітру». Повністю ж команда-вираз звучала так: «Краще на землі, чим у повітрі». Бо деякі дзюрили в штанці після відділення від борту літака не від страху, а від кайфу!
Підкреслю: це було узвичаєно в дивізії, яка не вибиралася з численних збройних конфліктів, й де існував, як і у всіх десантників, жорсткий культ хоробрості. Але ніхто й ніколи не кепкував над молодим солдатом, який у першому бою «намочив штани». Бо у офіцерів із чималим бойовим досвідом вистачало мудрості перед тим давати у популярній формі «молодняку» елементарні уроки психофізіології.
«Ніхто й ніколи не кепкував над молодим солдатом, який у першому бою «намочив штани»
Не глузували навіть над тими, з ким трапилася «ведмежа хвороба». Пояснювали хлопцям приблизно так: «Пацани, це називається стресовою діареєю. Внизу живота будь-якої живої істоти знаходиться цілий склад токсинів. Й при стресі, сильному переляку тіло автоматично прагне від них звільнитися. Тому, що в разі травми живота, почнеться важке зараження. Тому і ведмеді, позбавляючись фекалій перед бійкою, стали одними з найживучіших тварин на планеті. Просто старайтеся перед бойовими виходами їсти поменше. Це ще древні римляни знали – перед битвою вони не їли ніколи…»
Те ж стосувалося і випадків, якщо перед боєм молодий солдат бліднув і його починало буквально «трусити», або він впадав у ступор. У першому випадку нерідко достатньо просто плеснути товариша по плечу й мовити: «Це – адреналін, братику. Коли почнеться бій, тебе «попустить». У другому ж епізоді треба діяти агресивно, «заводячи» бійця міцним словом психологічно, а іноді й фізично – стусанами.
Про такі речі не тільки можна, а й треба говорити, причому із усім військовим колективом. Треба пояснювати, що відвага не означає відсутності страху. Відвага – це, перш за все, здатність його контролювати або заміщувати чимось іншим: трансформувати в зосередженість, гнів, а найліпше – у так званий бойовий азарт.
Чи можна у солдата розвинути «стресовий імунітет»
«Цю здатність у солдата можна швидко розвинути, якщо він усвідомлюватиме, як саме функціонують його мозок і тіло в умовах бою, – коментує проблему військовий психолог Тетяна Марініна. – Вміючи розпізнавати ці процеси, осягаючи їхню природність, боєць буде захищений від психологічних комплексів, які завадять йому воювати, а то і перетворять на щось зацьковане і непридатне до активних дій.
Перед реальною небезпекою тіло реагує на команду збудженої психіки радикально, починаючи з кровоносної системи. Спершу починається відтік крові від поверхні тіла. Таким чином воно готується до можливих ушкоджень. Фактично це спазм судин. Перед можливою втратою крові відбувається зниження активності кровообігу.
В результаті артерії й судини всередині тіла можуть утримувати крові удвічі більше, ніж зазвичай. До речі, це і є причиною блідості бійців. Такий процес дуже важливий для виживання. Якщо в зовнішніх судинах й капілярах буде мало крові, в разі периферійного поранення солдат житиме, як мінімум, до закінчення бою.
У бою дві третини мозку солдата просто «відключаються». І він правильно робитиме тільки те, чого його навчили до рівня автоматизму
Але, важливо! На рани і кінцівки джгути й пов`язки накладають у будь-якому випадку, навіть якщо наразі ті не кровоточать. Бо після закінчення дії основної фази стресу організм починає зворотний процес. Кровообіг у тілі поновлюється, й ви ризикуєте сплисти кров`ю за хвилину-дві…
Бачити цілі на 360 градусів
Існує ще одна важлива річ, яку повинен знати як «Отче наш» кожен сержант. Людина – це звір із певним досвідом і відповідним набором виживання. Коли кров відливає від голови, боєць частково втрачає здатність мислити раціонально, дві третини мозку просто «відключається». І солдат правильно робитиме тільки те, чого його навчили гарно, до рівня автоматизму.
Наведемо такий приклад. У бою більшість солдатів зазнають синдрому «тунельного» зору. Вони, як правило, бачать тільки одну ціль-мету й звертають мало уваги на інші. Тому на заняттях будь-яка формула типу «знищив ціль – озирнись на 360 градусів» має бути обов`язковою частиною навчань. Бо таким чином солдат звикає відновлювати контроль над ситуацією та взаємодію із побратимами вже на рівні інстинкту.
Існує безліч способів адаптації людей до бойових умов. Один із її варіантів – стимулювання командирами у підлеглих «ейфорії виживання». Приміром, після інтенсивного бою будь-хто перебуває в піднесеному психологічному стані. Це природна реакція тіла: «Я – живий!» Підтримайте у побратимів і підлеглих цей стан якнайдовше. Просто скажіть: «Молодці, хлопці, класно спрацювали. І завдання важке виконали, й вижили».
Похваліть, кого тільки можете. Ну а для «розбору польотів», якщо він потрібен, знайдіть час трохи пізніше.
