Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
На прохання кореспондента АрміяInform представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко розповідає про систему та особливості роботи з пошуку зниклих безвісти та звільнення полонених.
— Пане Петре, тема звільнення полонених нині дуже чутлива у суспільстві. Які головні складнощі на цьому шляху?
— Головна перепона в тому, що росія не підтверджує усіх тих, хто перебуває у них у полоні. Нам отримувати таку інформацію непросто. У підсумку в нас дуже багато людей вважаються зниклими безвісти, адже офіційних підтверджень з тієї сторони — катма. Попри все ми шукаємо всіх, незалежно від статусу. Ми вже повернули додому чимало тих, хто вважався зниклим безвісти.
— Нині багато матерів, які мають безвісти зниклих синів, кажуть, що закон не працює, що безвісти зниклими ніхто не займається, оскільки до цього часу не створено груп пошуку… Виходить, це не зовсім так?
— Це зовсім не так. В Україні є Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин — Олег Котенко. Пошуки наших громадян ніколи не припиняються. Звісно, існують певні обмеження: до прикладу, закон не дозволяє здійснювати пошук на територіях, де відбуваються інтенсивні бойові дії або на тимчасово окупованих територіях. Проте є винятки, коли ми, приміром, точно знаємо, що на певній ділянці є тіла загиблих, відповідно може бути досягнуто певних домовленостей щодо обміну тілами. Але знову ж таки, це питання до Уповноваженого. Підкреслю, що пошукові групи працюють постійно, здійснюють пошук різними способами, зокрема за допомогою дронів. Наприклад, на Харківщину, коли її звільнили, пішло багато пошукових груп. У результаті познаходили чимало поховань, ексгумували тіла, зробили ДНК-експертизи.
— Ці групи офіційні чи все ж волонтерські?
— Згідно з чинним законодавством, лише Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин наділений правом створювати, очолювати та контролювати роботу пошукових груп. Будь-які інші особи не мають права створювати та контролювати пошукові групи з розшуку зниклих безвісти. Є практика, коли українські та міжнародні організації залучаються до пошукової діяльності, але все це відбувається за відповідними правилами, за чіткими домовленостями та в межах чинного законодавства. За даними Олега Котенка, вже вивчено понад 90% звільненої території Харківщини. Зокрема, таким чином вдалося знайти тіло письменника Володимира Вакуленка.
— Тобто офіційні пошукові групи сформовані й працюють?
— Потрібно пам’ятати, що останнім часом дуже активізувалося російське ІПСО. Ворог нині намагається розхитати наше суспільство, поширити серед родичів полонених чутки, посіяти зневіру, спровокувати на шкідливі дії.
До прикладу, до нас у Штаб приходять близькі полонених або зниклих безвісти і кажуть: «Ви спеціально не визнаєте наших хлопців загиблими. Кажете, що вони зниклі безвісти, щоб ми не могли отримати гроші…». Але ж насправді всім, хто вважаються зниклими безвісти (щодо яких поки немає точної інформації, не знайдене тіло, не зроблено аналіз ДНК), військова частина нараховує гроші на рахунки. І рідні та близькі можуть написати заяву, аби їх отримувати. Проте росіяни використовують це емоційне напруження, певний дефіцит інформації для того, щоб поширювати фейки.
Важливо порушити цю тему. Адже одна з таких «хвиль» пішла через публікацію одного з інформаційних ресурсів. Відомий журналіст не розібрався, написав про це… І як наслідок дехто, не розібравшись, починає висувати якісь претензії, навіть не цікавлячись, чи робить щось у цьому напрямку Штаб, держава взагалі, щодо підтримки родин полонених або зниклих бійців.
При цьому 99% родин отримують усі соціальні гарантії. Але, умовно, один відсоток, не вивчивши питання, може почати кричати «зрада!», підігруючи російським спецслужбам.
Усі ці питання можна вирішити. Звертайтеся до Координаційного штабу, ми допоможемо.
У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими працюють юристи, які допомагають людям з дуже широкого кола питань. Зокрема, аби родини полонених або зниклих воїнів могли отримували належні їм кошти.
— Повернімося до пошуку полонених. Як саме працює система?
— Ще раз зазначу: ця робота різнопланова, проводиться на дуже серйозному рівні. Якби не російські «особливості» поводження з військовополоненими, безумовно, вона була б ще ефективнішою. Однак тут дивуватися нічому.
Нещодавно читав спогади європейських мандрівників XVI століття. Вони описують московитів і, зокрема, як вони ставляться до полонених. Це дуже нагадує сучасність: приїхала іноземна делегація і побачила, що в москві є полонені. Їм стало їх шкода, тому що вони виглядали виснаженими та замордованими. Ці дипломати підійшли і дали полоненому якусь там копійку. І ось, що відбулося далі (мандрівник описує): московити мало того, що ту копійку одразу ж забрали, ще й побили батогами охоронця, який дозволив дати милостиню. Європейського посла це страшенно обурило, тому що навіть на XVI століття для європейців таке поводження з військовополоненими було диким. Нині ситуація нічим не краща.
— Чи втручаються у ці процеси міжнародні організації, які покликані контролювати поводження з полоненими?
— Міжнародний Комітет Червоного Хреста декларує, що передав 120-ти нашим полоненим теплі речі. Слава Богу, це реальна робота! Це дуже добре, що 120 наших хлопців отримали важливу допомогу. Але в нас їх значно більше і всі вони потребують підтримки…
Часто ми дуже у складній ситуації, тому що росія намагається тиснути на рідних полонених. Вони телефонують їм і поширюють фейки, або провокують. Нещодавно повернувся зі Львова — там є згуртована спільнота рідних та близьких наших полонених хлопців. І ось вони мені розказують, як їм дзвонять нібито з якогось російського СІЗО і кажуть: «А ваш сын у нас… А почему вы его не забираете? А мы хотим отдать, а вот ваши не забирают. Делайте что-то. Давайте, митингуйте!».
Тобто це абсолютно точно робота ворожих спецслужб, і такі «пропозиції» не мають геть нічого спільного ні з правдою, ні тим більше з намаганням допомогти. Адже правда в тому, що ми докладаємо максимум зусиль для того, аби визволити усіх наших громадян, про яких нам відомо, що вони перебувають у полоні. Усіх та відразу.
— Я недавно читав у соцмережах, що те, кого міняти, а кого ні, визначає командир частини. Це також очевидний фейк?
— Звичайно. Щонайменше тому, що командир частини взагалі не має до цього стосунку.
— А це вже понеслося…
— Це «міські легенди», навколо яких крутяться також шахраї. Недавно ми були свідками, як зловили одного такого.
…Родичі згорьовані, і шукають, хто б їм допоміг. І тут з’являється аферист і дає надію: «Давайте! Без проблем! Я вам допоможу». Виманює у рідних гроші. Ясна річ, що з часом той зникає безслідно — ні грошей, ні людини. Ми пояснюємо всім: «Якщо тільки вам хтось подібне обіцяє — звільнити когось з полону за гроші, — маєте два шляхи: повідомляєте в Координаційний штаб та повідомляєте у правоохоронні органи.
Нещодавно спійманий шахрай вирішив на цьому заробляти. Але ж водночас, такі як він дискредитують державу в цілому, ллють воду на млин агресора. Мовляв, «влада нічого не робить»…
— Трапляється так, що до вас звертаються люди, і ви даєте інформацію одну — що син у полоні, а потім (буває таке) й іншу, що він безвісти зник. Як це може у принципі бути? Чи це нормально?
— Трапляється переважно навпаки: людина може спершу вважатися зниклою безвісти, а потім ми знаходимо її у ворожому полоні. Адже спершу зниклому надається статус «пошук особи». З цією інформацією працює Національне інформаційне бюро (НІБ).
Зареєструвати в НІБ військовослужбовця, який зник або не виходить на зв’язок, можуть його родичі, при чому онлайн — для цього у НІБ працює цілодобова лінія. Окрім цього, потрібно подати заяву в поліцію, адже громадянин зник — значить, його потрібно шукати. Далі відповідні служби відразу направляють усі необхідні запити.
Збирається інформація про те, що його бачили десь побратими, можливо, є якісь відеозаписи в мережі… Під час збору інформації, отримання нових відомостей, зниклому військовослужбовцю може бути змінено вид обліку. Проте основний документ, який дозволяє змінювати статус на «полон», — це підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), який зі свого боку має отримати підтвердження від російських державних органів.
На цьому шляху може бути багато непорозумінь, уточнень, плутанини. Скільки було випадків коли родичі вважали, що на фото одна людина, а насправді — там зображена зовсім інша особа. Або ж на колективному фото у шерензі стоять полонені, і одна родина каже, що «ось наш син!», а інша, вказуючи на того ж хлопця — «ні, це наш!». Відповідно таку інформацію потрібно неодноразово перевіряти.
— Є різні випадки, коли родичі в пошуках своїх чоловіків та синів звертаються в МКЧХ. Зазвичай ці міжнародні організації накопичують інформацію, однак рідко відповідають на звернення громадян, хоча, буває, і надають інформацію. Який статус таких відповідей?
— Якщо до нас надходить інформація від Міжнародного Комітету Червоного Хреста про те, що людина в полоні — це офіційний статус. Але знову ж таки — не варто відкидати варіанти, коли певна інформація може бути уточнена.
— У них є доступ і вони точно знають, де перебуває той чи інший полонений?
— МКЧХ не має доступу до абсолютно всіх місць утримання полонених на території росії. Вони дають запит, наприклад, на російське міноборони. Коли їм дозволяють приїхати в якусь колонію — вони там можуть щось зробити. Але не цілком, у росії цих колоній багато, і вони розкидані по всій країні. А деякі полонені взагалі десь там у «вагнерівців» та «кадирівців» у підвалі сидять… Тобто там усе складно. Але якщо вже було підтвердження МКЧХ про те, що людина в полоні — то це вже офіційна інформація.
— Люди просто неправильно інтерпретують статуси…
— Так. Ми постійно проводимо роз’яснювальну роботу. Також просимо тих, хто повертається з полону, розказувати про всіх, кого вони бачили, що вони чули. Вони дають багато корисної інформації.
— А що б ви побажали родичам? Можливо, дасте якісь рекомендації. От, син не виходить на зв’язок, воює, тривалий час нема вісточок. Місяць нема…
— Тут є дві рекомендації. Перша: якщо людина зникла безвісти вже на понад три доби — не треба місяць чекати. Можна зв’язатися з військовою частиною, вийти на зв’язок з командиром. Якщо підтверджується, що цей оборонець зник, не відповідає по телефону, то в нас є на сайті «Дорожня карта». Заходите на сайт Координаційного штабу — koordshtab.gov.ua — і ознайомлюєтеся. Там детально написано, що робити в ситуації, коли людина зникла безвісти. Що робити в ситуації, коли боєць загинув. Абсолютно вся інформація з контактами, алгоритмами, що і коли потрібно робити.
По-друге, ми не рекомендуємо шукати допомоги в соцмережах, адже це не тільки не допоможе, а може нашкодити вашому рідному чи близькій людині. Буває, що воїн десь переховується, переодягся в цивільний одяг, знаходить шлях вийти до своїх, а коли в соцмережах ворог дізнається його приблизне місце перебування, побачить фото, звання, номер частини, то це, очевидно, призведе до дуже небажаних наслідків.
— Чимало люди не знають абсолютно нічого…
— Підкреслюю — в «Дорожній карті» розписаний кожен крок, кожен етап. Насамперед потрібно внести дані про зниклу особу до Національного інформаційного бюро. Не треба нікуди їхати — це можна зробити в телефонному режимі або через чат-бот.
Потім написати заяву до поліції, отримати номер кримінального провадження і далі вже діяти згідно з нашою «Дорожньою картою» і згідно з тим, що каже слідчий. Якщо на цьому етапі виникають проблеми — тоді слід звертатися до Координаційного штабу. У нас є гаряча лінія, у нас є консультанти, до них можна записатися на прийом. При чому не лише в Києві, де в нас громадська приймальня: також уже працюють Консультаційні центри у Вінниці, Миколаєві та Харкові.
— Яку допомогу можуть отримати в них люди?
— Загалом це консультації з процедурних питань, юридична допомога, зокрема, в оформленні документів. Працюють волонтери-адвокати, які можуть представляти інтереси родин, є досвідчені психологи… Усе це безкоштовно. Профільні фахівці постійно обмінюються досвідом. Усі проблеми можна розв’язати, крім однієї: ми, на жаль, не можемо змусити ворога випустити всіх, обміняти всіх військовополонених. Але процес триває, у нас регулярно відбуваються обміни.
— Однак була перерва…
— Так, була. Влітку минулого року з певних причин великі обміни майже не відбувались. Потім обміни відновилися, і станом на сьогодні ми вже обміняли 1646 осіб.
— Ви не займаєтесь цивільними?
— Наш профіль — допомога полоненим військовослужбовцям, що випливає з назви Штабу. Але ми допомагаємо і цивільним. Для них порядок дій такий самий: заява до поліції та здача зразку ДНК, звернення до Об’єднаного центру при СБУ, до Мінреінтеграції, Національного інформаційного бюро, МКЧХ, Робочих груп ООН з насильницьких та недобровільних зникнень, звернення до Омбудсмена.
— Отже, це попутно. Ви мали можливість і забрали цивільних?
— Саме так. Тобто, якщо ми маємо змогу, ми бачимо, що там в одному місці утримують кількох військових, і там є хтось з цивільних, ми намагаємось всіх забрати.
— Люди шукають своїх зниклих родичів і майже завжди стикаються зі складнощами…
— Якщо виникають якісь проблеми — необхідно звернутися до Координаційного штабу, ми намагатимемося допомогти. У складі Координаційного центру працюють представники понад 10 структур: крім ГУР МО України — це Збройні Сили України, Служба безпеки України, ДПСУ, Національна гвардія і так далі. Структура координаційного штабу дуже широка. Взаємодіємо також і з урядовими Уповноваженими.
Для розуміння: наприклад, записується до нас на прийом жінка. У неї син або чоловік нацгвардієць, не виходить на зв’язок. Цій жінці не треба їхати в якусь частину Нацгвардії, шукати там когось, аби щось з’ясувати про свого рідного. У нашому Штабі є представник Національної гвардії: його викликають, в нього є доступ до бази даних Нацгвардії. Він зразу дає довідку, яка є інформація про конкретну людину, яку розшукують. Якщо виникають якісь проблеми юридичного характеру, до послуг громадян — наші юристи, які допомагають з оформленням необхідних документів. У нас є волонтери-адвокати. Є військові психологи, які розуміються, як підтримати членів родини полоненого чи безвісти зниклого військовослужбовця.
— Можуть рідні звернутися до вас онлайн?
— Так, можна. Є й телефонна лінія (у Києві це 0 800 300 529), яка працює з 10:00 до 17:00. Якщо питання можна вирішити по телефону — для чого їхати у Київ чи в регіональний центр?
— Добре. А якщо члени родини не можуть приїхати, чи може до Координаційного штабу звернутися якийсь їхній представник?
— Згідно з інструкціями про персональні дані, право на отримання інформації мають лише родичі: рідні або близькі з відповідними документами. Тому що це персональна інформація: згідно з законодавством ми не маємо права її надавати стороннім особам. Приміром, якщо людина була поранена, то вона може не хотіти казати про це, а ця інформація стає доступною третім особам. Тобто є нюанси, але ми намагаємося всім допомагати, вислуховуємо всіх. У будь-якому разі люди, які зникли за особливих обставин чи потрапили в полон — це громадяни України, вони повинні бути знайдені та повернуті.
— Найбільше, я так розумію, складнощів було в перший місяць повномасштабного вторгнення…
— Координаційний штаб створено 11 березня. Фактично він почав роботу з середини березня. Нині ми налагодили роботу в Києві, відкрилися наші представництва в регіонах: Полтавську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську та Запорізьку області обслуговує Консультаційний центр Східного регіону в місті Харкові. До центру в Миколаєві можуть звертатися родини та близькі з Миколаївської, Одеської, Херсонської та Кіровоградської областей. Це Південний регіон. Відкрилося наше представництво в Центральному регіоні, у Вінниці. Воно обслуговує, крім Вінницької, ще Житомирську, Чернівецьку, Хмельницьку та Черкаську області.
— А чи можуть до вас звертатись побратими, ті хто шукає свого друга?
— Побратими можуть надавати інформацію про зниклу людину. Для цього в нас створена спеціальна онлайн-анкета. Ми надаємо загальну консультацію по діях для родини і просимо контактний номер телефону родини.
— Чи надає держава першу матеріальну допомогу людині, яка звільнилася з полону?
— Так. Ми видаємо звільненому з полону спеціальний комплект, де є все необхідне. Запровадило це Мінреінтеграції і Національне інформаційне бюро. Адже люди повертаються, а в них нічого нема — ні зубної щітки, ні шкарпеток, ні спідньої білизни… Тому такі комплекти стають у пригоді звільненим з полону. Згодом вони отримують і грошові виплати.
— Як виглядає цей комплект?
— Це рюкзак, в якому є все необхідне: приміром, засоби гігієни, зміна білизни, спортивний костюм, речі за сезоном, взуття, шльопанці… Є й мобільний телефон зі стартовим пакетом. Окрім цього, ми видаємо кожному пам’ятку з приблизно таким текстом: «Шановний захисник/захисниця, ми працюємо на вас. Вас звільнили зусиллями Координаційного штабу, але нам потрібна ваша допомога, щоб звільнити ваших побратимів/посестер. Ви маєте нам розказати про них». І там є QR-код, вони можуть зайти і подати інформацію про всіх своїх, кого вони бачили, можуть подати інформацію, де вони перебувають, в якому фізичному та моральному стані.
— Дякую за бесіду.
