Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
80 років тому, 31 січня 1943 року, у Сталінграді здався в полон командувач 6-ї армії вермахту третього рейху генерал-фельдмаршал Фрідріх Паулюс. Капітуляція Паулюса і очолюваної ним південної групи німецьких військ знаменувала завершення Сталінградської битви — однієї з вирішальних битв, що визначили хід Другої світової війни. Вже за два дні, 2 лютого 1943 року, в полон здалася також північна група підрозділів 6-ї армії вермахту — червона армія виграла битву за Сталінград, перехопила стратегічну ініціативу і відкинула війська нацистських загарбників далеко на захід від Волги та Дону.
Пропагандисти рашизму, які підтримують агресію росії проти України, часто вдаються до аналогій з Другою світовою війною, вживаючи на позначення її частини — радянсько-нацистської війни 1941–1945 років — термін «велика вітчизняна війна». При цьому вони вперто ототожнюють сучасні російські збройні сили з червоною армією, не помічаючи, що нині російське загарбницьке військо в Україні значно коректніше порівнювати з вермахтом нацистського третього рейху, ніж з робітничо-селянською червоною армією радянського союзу.
Справді, справедливу оборонну війну ведуть Збройні Сили України, а не російська армія-агресор. Це українська армія відкинула російське загарбницьке військо від столиці, визволила тимчасово окуповані частини Київської, Сумської, Чернігівської, Харківської, Херсонської областей, стримує і контратакує військо агресора з єдиною метою — вигнати його за міжнародно визнані кордони України, відновити територіальну цілісність держави і завершити війну.
Натомість армія російської федерації, подібно до війська німецьких нацистів часів Другої світової війни, вчинила неспровокований і нічим не виправданий напад на суверенну державу. Саме російська армія намагалась захопити столицю — жертви агресії, й окупувати всю територію захопленої країни. Саме російські військові вчиняли й продовжують чинити численні воєнні злочини, а рашистські пропагандисти не лише приховують чи виправдовують їхні дії, але і відкрито закликають до знищення українців за національною ознакою. Все це — свідчення нацистської природи політичного режиму сучасної російської федерації та агресивної, загарбницької, несправедливої війни, яку веде проти України російська армія.
Виходячи з цілком обґрунтованого ототожнення ролей вермахту третього рейху у Другій світовій війні та російських збройних сил у загарбницькій війні російської федерації проти України, доля Фрідріха Паулюса, змушеного капітулювати у Сталінграді, видається символічною.
Прикметним видається те, як учинок Фрідріха Паулюса зрештою унаочнив поступово наростаюче протистояння між частиною вищого військового командування вермахту та верхівкою військово-політичного керівництва нацистів. Капітуляція стала прямим порушенням волі адольфа гітлера, який напередодні, 30 січня 1943 року, присвоїв Паулюсу звання генерал-фельдмаршала, окремо наголосивши у радіограмі з цього приводу, що «ще жоден німецький фельдмаршал не потрапляв у полон». Це було прямим натяком на те, що командувач 6-ї армії вермахту має покінчити життя самогубством. Паулюс, утім, не послухався фюрера, обравши полон.
Рішення генерал-фельдмаршала вже тоді засвідчило, що ті представники вищого військового командування вермахту, які не були причетними до воєнних злочинів, можуть мати іншу долю, ніж нацистські лідери третього рейху. Там, де гітлер і його поплічники не бачили жодного іншого виходу, крім самогубства, бо розуміли, що на них неминуче чекає справедливий суд і страта, офіцер міг обрати полон, зберігши не лише життя, але і, принаймні у власному сприйнятті, військову честь.
Показово, що перебуваючи в полоні, Паулюс довгий час відмовлявся брати будь-яку участь у політичній діяльності, засуджуючи тих німецьких офіцерів, які створили антинацистську організацію «Ліга німецьких офіцерів» і звинувачуючи їх у державній зраді. Однак згодом він змінив свою думку. Причиною стала невдала спроба замаху на гітлера 20 липня 1944 року під час Операції «Валькірія», організованої вищими офіцерами вермахту.
Вже 8 серпня 1944 року Паулюс підписав «Звернення до військовополонених німецьких солдатів та офіцерів і до німецького народу», яке містило заклик повалити адольфа гітлера і привести до влади новий уряд, спроможний припинити війну й укласти мир з усіма тодішніми ворогами. Вочевидь, саме тоді офіцер остаточно усвідомив, що нацисти привели Німеччину до національної катастрофи.
На знаменитому Нюрнберзькому процесі над воєнними злочинцями третього рейху Фрідріх Паулюс виступив як свідок з боку звинувачення. Його вибір — зразок для наслідування тим російським офіцерам, які беруть участь у несправедливій загарбницькій війні російської федерації проти України, але ще спроможні зберегти військову честь.
Ілюстрації з відкритих джерел.
