Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Ярослав проходить службу в окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Він — старший бойовий медик роти. Та й позивний має відповідний — «Вакцина».
— Щойно я закінчив навчання на фельдшера, дізнався від друзів про те, що в один із підрозділів бригади шукають медиків. Подумав — чому б і ні… Так і призвався до лав ЗСУ в мої трохи більше ніж 18 років, — розповідає армієць.
Уже сьомий рік триває військова служба Ярослава. За цей час він став справжнім фахівцем з тактичної медицини. Розповідає, що опанувати цю науку нескладно, а ось подолати страх на полі бою може не кожен:
— Будь-який лікар може відмінно впоратися з наданням допомоги хворому в умовах стаціонару, де ліки і обладнання під рукою, а ось діяти під обстрілами, коли ситуація трапляється, як то кажуть — зненацька, можуть далеко не всі. Треба мати стійку нервову систему, вміти не зациклюватися на обстановці, яка триває навколо, зуміти самому не з’їхати з глузду та вижити…
Уперше медичну допомогу на фронті «Вакцина» надав своєму близькому товаришу. Це сталося під час чергової ротації в районі проведення ООС поблизу Золотого, що на Луганщині, у 2019 році.
— Ворог обстріляв тоді наші позиції з артилерії. Хлопці, які перебували в сусідньому бліндажі, відразу почали переміщуватися до нас, адже розуміли, що їхнє укриття може не витримати потрапляння снарядів такого калібру. Троє з них змогли перебігти без ушкоджень, а ось четвертий, Богдан, дістав осколкові поранення всього тіла. І навіть в цьому випадку, думаю, йому пощастило — снаряд розірвався в 2 метрах від нього, а він залишився живим… Нині теж нищить окупантів.
Ярослав розповідає, що евакуював тоді побратима під шаленим вогнем орків, який ніяк не вщухав.
— Знайшов його за голосом — він був при тямі й кликав на допомогу. Дотягнув його на собі до бліндажа і вже там зупинив кровотечу — на місці цього робити було неможливо, ми могли загинути обидва…
А після першого пацієнта «Вакцина» врятував уже кілька десятків своїх побратимів…
Повномасштабне вторгнення орків бойовий медик зустрів під час ротації на Луганщині. Розповідає, що режим припинення вогню, який тривав кілька років, росіяни порушили 19 лютого.
— Вони почати активно використовувати артилерію та штурмові групи. Взагалі їхню тактику можна назвати «вогневий шквал» — просто намагаються знести перед собою все! І в таких умовах провести евакуацію пораненого дуже складно! Але ми мусили працювати за будь-яких обставин, аби врятувати життя побратимів!
Ярослав каже, що того дня отримав інформацію про поранення військовослужбовця на віддаленій позиції. Аби дістатися до нього, потрібно було рухатися під пекельним вогнем ворога близько 600 метрів. А по дорозі не було жодного укриття.
— Тоді включилися всі мої інстинкти самозбереження. Загострився слух — щойно я чув, що поблизу пролітає снаряд, падав на землю, знову підіймався і знову біг… Коли знайшов постраждалого, затяг до якоїсь ями та надав допомогу — зупинив кровотечу пошкодженої верхньої кінцівки. Але постало питання — як тепер доставити важкопораненого до місця евакуації? І поки я задавався цим питанням, з’явився мій товариш! Він не медик, але якимось дивом відчув, що мені потрібна допомога та прибіг! Саме в таких випадках пізнаються справжні друзі! Разом ми змогли винести пораненого до безпечного місця.
Але яким би морально-стійким не був Ярослав, траплялися ситуації, коли і він втрачав самовладання. Під час одного з боїв медик дізнався, що був тяжко поранений його близький друг. Взводний медик доповів, що врятувати його було неможливо…
— Я не хотів у це вірити! Сподівався, що із своїм досвідом зможу хоч щось зробити! Порушивши всі інструкції, вирушив туди. Якраз у той бік їхала автівка. Застрибнув у неї та поїхав, хоча й тривав масований обстріл. На жаль, мій підлеглий був правий —друг вийшов з того бою «на щиті»…
Армієць ділиться, що неймовірно тяжко втрачати друзів.
— Бойові медики теж плачуть. Правда, непомітно від всіх… А потім ми опановуємо себе та продовжуємо виконувати свою працю. Не час падати духом. Після перемоги ми обов’язково віддамо шану кожному загиблому в цій підступній війні, а поки на нас чекає багато роботи.
Фото автора
