Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Під час нещодавнього візиту в Україну Державний секретар США Майк Помпео відвідав поранених українських воїнів, які перебувають на лікуванні у травматологічному відділенні Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». В одній з госпітальних палат високоповажний гість потиснув руку старшому солдатові Максиму Чечику.
‒ Майк Помпео запитав мене про стан здоров’я, ‒ розповів кореспонденту АрміяInform Максим. – Ну, я сказав, що набагато краще почуваюся. А про історію мого поранення, наскільки я знаю, його поінформували лікарі. На згадку про цю зустріч у мене залишилась пам’ятна медаль з його автографом.
На війні Максим Чечик уже шостий рік. Весь час доля була прихильна до мешканця Балти. Та й у день поранення ніщо не віщувало біди: на лінії розмежування під Мар’їнкою була тиша.
‒ Куля снайпера несподівано пробила стіну приміщення, де я знаходився, прошила тіло наскрізь на рівні таза, ‒ говорить Максим. – Ймовірно, снайпер був із тепловізійним прицілом. І це була жінка. Тому що чоловіки-снайпери цілять у голову чи груди. Жінки, як правило, нижче поясу…
Негайну домедичну допомогу надали побратими, перші оперативні втручання виконали лікарі 66-го мобільного госпіталю, потім Чечик майже місяць перебував під опікою харківських медиків. І ось уже три тижні 24-річним Максимом займаються військові лікарі столиці.
‒ Максим Чечик проходить поетапне лікування після досить важкого поранення, ‒ зазначив у розмові начальник відділення гнійної хірургії підполковник медичної служби Сергій Сапа. – Все, що потрібно пораненому зробити в перші дні, успішно виконали лікарі мобільного госпіталю й Харківського ВМКЦ. Для нас важливо на цьому етапі здолати гнійні ускладнення. Коли виконаємо своє завдання, за пацієнта візьмуться урологи, аби відновити функції уретри.
Поряд із Максимом ‒ дружина Ірина, яка доглядає за чоловіком, підбадьорює, створює той позитивний настрій, який теж лікує.
‒ За півтора місяця переніс вже півтора десятка операцій, складних і не дуже, ‒ розповідає хлопець. ‒ Скільки ще попереду, лікарі не прогнозують.
Нашу розмову перериває дружина.
‒ Візьми трубку, ‒ протягує Максиму телефон Ірина, ‒ доця хоче з тобою говорити.
Війна не стала на заваді подружжю народити двох дівчаток: старшій Маргаритці незабаром виповниться чотири рочки, а Вікторії ‒ три.
‒ Скучають за мною, ‒ посміхається Максим, завершивши телефонну розмову. – Старша обіцяла в п’ятницю приїхати…
Попри важке поранення, співрозмовник випромінює бадьорий оптимізм. За словами Максима, він налаштовується на довготривале лікування і реабілітацію. Нині головне ‒ суворо дотримуватись всіх порад та настанов лікарів.
