Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Вовчанськ – невелике містечко в Чугуївському районі, що на Харківщині. Від центру населеного пункту до кордону з рф – близько 13 км. Тому з перших годин широкомасштабного вторгнення Вовчанськ опинився під російською окупацією, яка тривала майже 6 місяців. 11 вересня Сили оборони України звільнили населений пункт від рашистів.
Нещодавно кореспондентці АрміяInform вдалося відвідати цей деокупований населений пункт.
24 лютого жителі Вовчанська та навколишніх селищ прокинулися від гучних вибухів – рашисти гатили по території України, зокрема Харкову, з РСЗВ, російські літаки бомбардували тренувальну базу Нацгвардії, яка розташовувалася поруч із населеним пунктом. Вже за кілька годин через центр міста пройшли колони ворожої техніки в бік обласного центру, а в самому місті залишилися підрозділи квазіреспублік, які були незаконно створені російської владою на сході України.
Вовчанськ опинився в тилу ворога. Тут росіяни створили осередок злочинної влади так званої харківської народної республіки, представники якої примушували через тортури та погрози співпрацювати місцевих з ними, оголосили полювання за українськими патріотами та розграбовували державне й приватне майно підприємств, що знаходилися в містечку.
Дорога до районного центру тривала близько 5 годин: міст через Печенізьке водосховище, що поєднував Вовчанськ із Харковом, був підірваний окупантами. Тож їхати довелося в об’їзд, подолавши замість сімдесяти сто тридцять кілометрів «вбитими» дорогами.
Перше, що спадає на думку при в’їзді до населеного пункту, Вовчанськ – це місто-привид: спорожнілі вулиці, зачинені магазини та аптеки, зграї голодних покинутих тварин. Лише час від часу тут можна побачити автівки з військовими номерами, а також карети швидкої допомоги – люди хворіють попри війну, а наші воїни, чиї позиції розташовуються поблизу кордону з рф, зазнають поранень через постійні обстріли.
Єдине місце, де кипить життя – це будівля районної адміністрації. Нещодавно призначений начальник Вовчанської міської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі та його команда намагаються відродити життя громади.
За його словами, станом на 1 листопада 2022 року у Вовчанську проживає приблизно 4 тисячі мешканців з 17. Про громаду – дані невідомі, через значну міграцію населення.
Одна з головних проблем населеного пункту нині – відсутність газопостачання – петля магістралі, яка проходила через територію росії, була перебита рашистами.
– У нас вся надія тепер на електромережі й тверде паливо, – розповідає Гамбарашвілі.
За його словами, в багатоповерхових будівлях міста триває злив води на зимовий період. Місцева влада пропонує мешканцям Вовчанська евакуюватися, але охочих небагато.
– Ті, хто хотів, виїхали, решта переживають за своє майно, за своє місто, – ділиться голова адміністрації.
Наразі до Вовчанська волонтерські організації та облрада доставляють гуманітарну допомогу – буржуйки, електроконвектори, електричні плити для приготування їжі, газові балони, примуси, теплий одяг – усе, щоб мешканці пережили зиму в більш-менш комфортних умовах.
Рухаємося вулицями Вовчанська. Поблизу чуємо вибухи – рашисти знову почали гатити по населеному пункту…
В одному з обійсть приватного сектору чуємо голоси – Ольга та Володимир (імена змінені за проханням героїв. – Авт.) залишилися у місті через… покинутих тварин. Розповідають, що багато з тих, хто виїхав, залишив домашніх улюбленців у дворах та помешканнях – сподівалися, що війна незабаром закінчиться і вони повернуться додому. Але не так сталося, як гадалося… Подружжя під час усієї окупації годувало кішок та собак, ходячи по покинутих домівках знайомих та розсипаючи корм на вулицях, аби не залишати тварин на вірну загибель.
Чоловік з дружиною діляться пережитим – декілька перших тижнів вовчанці обходилися запасами їжі, які мали з довоєнних часів, а навесні окупанти почали завозити так звану гуманітарну допомогу, набір якої був дуже обмежений. Згодом запрацювали крамниці – товар здебільшого був позначений «вироблено в лнр». Буханка хліба коштувала майже 40 гривень…
росіяни, за словами подружжя, вели себе дуже зухвало: безпідставно заходили з обшуками до домівок, забирали те, що їм було до вподоби, перевіряли випадкових перехожих на вулицях і могли затримати, якщо запідозрять, що людина має проукраїнську позицію. Після цього везли на допит та могли тримати за гратами стільки, скільки забажають.
Прощаємося з подружжям та їдемо до агрегатного заводу. Це підприємство було основним місцем роботи вовчанців. Тут свого часу виготовлялися деталі для автівок та їхніх двигунів, насосні установки, а також товари подвійного призначення. Під час окупації рашисти, в найкращих традиціях «руского міра», вивезли все обладнання до московії. А на території підприємства створили тюрму.
Нам не вдалося зустрітися з людьми, які пережили тортури в цій в’язниці – вони воліють про це не говорити та якомога скоріше забути, як страшний сон. Але про відношення рашистів до українських патріотів кореспондентці АрміяInform розповів Олег Топорков, який на собі відчув оскаженілість російських орків. Саме він є одним зі свідків, які вже незабаром виступатимуть перед Міжнародним трибуналом стосовно злочинів рф щодо українців.
Пан Олег до широкомасштабної навали окупантів обіймав посаду заступника Вовчанського агрегатного заводу, був депутатом місцевої ради. В минулому – начальник районного відділку поліції в званні підполковник. Дружина чоловіка обіймала посаду секретаря міської ради.
У перші дні окупації Олег з дружиною створили волонтерський рух, аби забезпечувати містян продуктами харчування та ліками. Згодом, розуміючи, що встановлення окупаційної влади у Вовчанську неминуче, організували рух спротиву.
– Перший раз росіяни мене затримали після того, як я зі своїми товаришами підняли Державний Прапор України на центральній прощі міста. Це було 7 березня. І вже 8-го до мене прийшли з обшуком – шанувальники «руского міра» «злили» нас окупантам. А «впізнавав» мене місцевий криміналитет…
Чоловік розповідає, що його звалили з ніг на власному подвір’ї, зафіксували скотчем кінцівки та обмотали поверх очей. Далі слідував жорстокий допит, після якого Олегу тимчасово дали спокій.
За тиждень загарбники заарештували Топоркова вдруге, а з ним його дружину та ще двох людей. Тримали у Бєлгороді. Жорстоко катуючи, схиляли до співпраці.
– Погрожували розстріляти родину, зґвалтувати дружину, вбити дітей, – згадує чоловік.
Згодом, взявши підписку про невиїзд та з наказом явитися на роботи, їх відпустили…
Співпрацювати з окупантами відмовилися і Олег, і його дружина. Сорок днів подружжя ховалося в закинутій будівлі в центі Вовчанська. Дітей переховували жителі міста.
– Ми розуміли, що якщо нас викриють – розстріляють. Тому ухвалили рішення покинути окуповане місто.
Виїжджали Топоркови поодинці. Обрали день, коли серед окупантів відбулася ротація. Дітей дещо раніше допомогли вивезти друзі.
– Це була ціла спецоперація. Я за підробленими документами – нібито віз родичку до лікарні, дружина діставалася місця зустрічі пішки, обходячи ворожі блокпости. До речі, втекли дуже вчасно – наступного дня за нами прийшли до колишнього місця переховування, – говорить Топорков.
Усе літо Олег підтримував зв’язок з товаришами, які залишилися у Вовчанську. Тому зміг поділитися інформацією про те, що окупанти чинили в катівні на території агрегатного заводу.
– Велика кількість моїх знайомих побували за гратами. Крім українських патріотів, туди могли забрати будь-кого – хто за думкою рашистів порушив громадський порядок або необережно висловився на адресу окупаційної влади. Сиділи в загальних камерах по 20-30 осіб – і жінки, і чоловіки, і старі… До всіх застосовувалися тортури – били струмом, стирали зуби болгаркою, ламали кінцівки, не давали води по кілька діб… Із загальної кількості тих, хто пройшов «фільтрацію», за моєю інформацією, щонайменше 10 – зникли без- вісти.
– Сподіваюся, ця війна остаточно позбавить Вовчанськ прихильників «руского міра», яких чимало серед вовчанців, а саме місто продовжить розвиток у бік європейського майбутнього, – ділиться Олег Топорков.
Фото автора та з архіву Олега Топоркова
@armyinformcomua
Офіс генерального прокурора завершив розслідування ще одного воєнного злочину російських загарбників.
З початку контрнаступальної операції Сил оборони в районі Добропілля російські загарбники втратили там вже понад 12 тисяч своїх військових.
Українському захиснику з бригади «Форпост» довелося двічі зазирнув в обличчя смерті, проте, попри отримані поранення він повернувся до лав Сил оборони.
У Новоторецькому бійці 425-го окремого штурмового полку «Скеля» влаштували успішну засідку на ворожу штурмову групу. Вони дочекалися, поки четверо окупантів зберуться разом, після чого знищили їх вогнем зі стрілецької зброї та FPV-дронами.
У середу, 8 жовтня, Кабінет міністрів спрямував понад 36 млрд гривень на потреби Міністерства оборони.
Правоохоронні органи викрили на Волині організаторів ще однієї схеми з незаконного переправлення за кордон військовозобов’язаних чоловіків.
від 20100 до 120000 грн
Запоріжжя
Сватівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки
від 20000 до 120000 грн
Львів
216 окремий батальйон 125 ОБр Сил ТрО
від 25000 до 125000 грн
Київ
Морська Піхота ЗСУ
Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…