Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
П’ять років тому на сході під час штурму шахти Бутівка загинули десантники легендарної 95-ї бригади…
«Прошу помолитися за упокій душ бойових побратимів мого сина Костянтина – капітана ДШВ (на той час командир розвідувального взводу 1-го батальйону). У тому бою Господнім промислом він лишився живим, зазнавши 27 осколкових поранень, – пише на своїй сторінці у ФБ його мати Валентина Султанбагомаєва. – У нього сьогодні другий день народження. Пам’ятаймо імена захисників-героїв. Тих, кого немає з нами: Михайла Рачка, Олександра Білокурова, В’ячеслава Гагу, Дениса Синюка, Анатолія Стратовича».
У пам’яті комвзводу, батька-командира у свої 24, лейтенанта Костянтина Султанбагомаєва вони постають живими – щирими, нескінченно відданими родинам і друзям. Командир каже: «Я не герой, а служив разом із Героями».
– Денис Синюк (позивний «Чіп») служив строкову в розвідувальному взводі 1-го батальйону 95-ї бригади. Пізніше підписав контракт і лишився у цьому ж підрозділі. Під час виконання бойових завдань проявив себе мужнім воїном, – розповідає Костянтин про полеглого солдата. – Мені подобалось, як він рішуче і швидко приймав рішення під час бою. Востаннє, коли бачилися, мене поранили і я передавав йому радіостанцію: «Приймай командування взводу на себе!» За хвилину прилетіла міна і забрала життя Дениса…
На роковини загибелі Дениса Сенюка Султанбагомаєв побував на Полтавщині, батьківщині товариша, навідав могилу, зустрівся з його ріднею.
– Спочатку було страшно їхати, дивитися в очі батькам, бо ти зостався живим, а їхній син загинув, – говорить Костянтин. – Думав, запитають: «Чому не зберіг?» Але батьки Дениса зустріли мене, як сина, до всього поставились із розумінням…
Згодом Султанбагомаєв побував на могилі Олександра Білокурова.
– Саша служив в інженерно-саперній роті 95-ї бригади. Коли в боях за Семенівку мій взвод зазнав втрат, нас посилили бійці з інших підрозділів. Тоді долучився і Олександр. Сформувалась нова команда, у якій кожен знав свою роботу й місце. Сашко був «ходячою енциклопедією», завжди в нього можна було щось дізнатися. Не раз, виконуючи бойові завдання, знешкоджував мінно-вибухові пристрої. Ми повністю довірялись йому, – згадує Білокурова комвзводу.
З Михайлом Рачком Султанбагомаєв потоваришував майже в той самий час, що і з Олександром Білокуровим.
Михайло був прапорщиком, головним сержантом роти РХБЗ. Загинув миттєво: поставив хлопцям завдання, побіг подивитися, що робиться на правому фланзі, а коли повертався, вибухнула міна… – згадує Султанбагомаєв.
Анатолій Стратович приєднався до взводу Костянтина лише у вересні 2014 року.
– Толік мене завжди беріг, давав поради, оскільки це була його третя війна. За короткий час він багато чого показав, розказав, навчив. Водночас Анатолій був прекрасним сім’янином. Удома на нього чекали діти, онуки і навіть правнучка, – розповідає офіцер. – 52-річного снайпера Стратовича ми поховали на військовому кладовищі в Житомирі 1 лютого 2015-го. А 17 листопада на фасаді колегіуму № 34 на його честь відкрили пам’ятну меморіальну дошку.
Серед тих, хто загинув 26 січня 2015-го під час штурму шахти Бутівка, був і 23-річний доброволець В’ячеслав Гага з Черкащини. У мирному житті він працював вчителем фізкультури в рідному селі. Міг досягти видатних успіхів у спорті, але загинув молодим…
Напередодні штурму Бутівки зазнав важкого поранення і головний старшина 13-го батальйону прапорщик Віталій Мазур. Він помер від ран того ж дня, поповнивши ряди небесних янголів розвідвзводу…
Царство Небесне! Вічна пам’ять і слава полеглим Героям!
P.S. На війні з Костянтином завжди були листи й іконки. Коли давалася взнаки втома, розчарування, він усамітнювався з ними. Перечитував вісточки з дому і потім довго вдивлявся в проникливі очі святих і поволі повертався до думки, що має далі жити, торуючи свій шлях…
Напередодні того дня Костянтину наснився дивний і страшний сон. Він намагався його забути, проте не міг… Видіння попереджали: з ним станеться біда. Він не зможе піднятися, зрушитись з місця… Якийсь потік безжально тягнув до глибини, перевертав, як хотів. Він хлебтав воду, але нічого не міг вдіяти. Попри те, що в тій річці вода була чистою, немов сльоза, він здогадався, що хтось невідомий застерігає про небезпеку. Не вірив в існування потойбічних сил, але цей сон примусив замислитися.
Досі він зберігає старі листи й іконки. Вони вже зовсім витерлися, але то його найбільший скарб, бо він рятує, коли на душі кепсько. А жити далі – потрібно…
Фото надане Валентиною Султанбагомаєвою.
На знімку: розвідвзод до штурму Бутівки. Командир Костянтин Султанбагомаєв – посередині, стоїть без шапки. Праворуч, під прапором, лежить Михайло Рачок, Анатолій Стратович (другий зліва, із цигаркою). Денис Сенюк – праворуч третій…
