Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Одним з етапів підготовки пілота є робота на спеціальних тренажерах, які допомагають швидко й безпечно вивчити літальний апарат. Тренажерна підготовка забезпечує якісний вишкіл льотного складу у віртуальних умовах, максимально наближених до обставин реального польоту. Це мінімізує вплив людського чинника, тобто зменшує ймовірність помилкових дій льотчика.
Головне — сідаючи у крісло пілота, нічого не зачепити, не натиснути і не зламати
Першим тренажерним комплексом, з яким стикаються курсанти Харківського національного університету Повітряних Сил, навчаючись на третьому курсі, є повнофункціональний стаціонарний комплексний тренажер льотчика ТКС-Л39. Він формує, вдосконалює й підтримує в курсантів і пілотів стійкі навики управління літаком та його озброєнням у різних умовах.
Тренажер — точна копія кабіни реального літака з великим проєкційним екраном візуалізації. Реалістичності додає імітатор акустичних шумів, що дозволяє чути звукову обстановку в процесі виконання всіх процедур і режимів — запуску двигуна, прогріву, злітання, польоту, посадки.
Поспостерігавши за тим, як вправно курсанти керують, хоч поки що і не справжнім, та все ж літаком, вирішую спробувати зробити це і сам.
Перше завдання — розміститися в кабіні. Навіть ця нескладна процедура вимагає дотримання певного алгоритму: права нога на сидіння, ліва — на підлогу — упор, права — на підлогу — упор, сідаю. Головне — сідаючи у крісло пілота, нічого не зачепити, не натиснути, ну, і не зламати. Інструктор допомагає застібнути паси й завантажує програму польоту.
У ролі пілота я вперше. Тож з перших секунд відчуваю незручності — тіснота й повне нерозуміння приладів, кнопочок, лампочок та тумблерів.
Якщо тренажер відповідає реальному літакові менше ніж на 95%, його вважають бракованим і не використовують, оскільки він привчає пілота до помилкових дій, які надалі можуть коштувати йому життя.
Я добряче гепнув літак об землю. Той підскочив і я… знову його гепнув
Намагаюсь запам’ятати все, що мені говорять, слухняно виконую команди, які дає керівник мого першого в житті «польоту».
Реалістична картина на екрані, шуми та серйозність інструктора, поступово пробуджують враження, що це не віртуальна, а справжня подорож до неба. До речі, щодо екрану. На нього подається дуже якісна тривимірна картина району польоту, створена на основі реальних фотографій і електронних мап. Так пілоту-новачку легше орієнтуватися під час виконання справжніх польотів.
Виконавши під диктовку інструктора всі процедури, як-от клацання незрозумілими кнопками й перемикачами, отримую дозвіл на зліт. Рука, яку тримаю на штурвалі, підступно пітніє — таки хвилююся. Не хочеться з перших секунд «розвалити» літак на віртуальній злетці, ой не хочеться…
На диво, піднятися вийшло з першого разу. Роблю все дуже обережно, без різких рухів. Перевівши дух, озираюсь навколо. Глибока деталізація місцевості на екрані дає дуже сильне відчуття справжності «польоту». Виконую найпростішу вправу — рух колом. Інструктор раз по разу допомагає правильно тримати штурвал — все-таки кількахвилинної підготовки замало для керування літаком.
Намагаюся стежити за приладами крену, швидкості та висоти, але знайти потрібний з першого погляду виходить не завжди. Літак на такі помилки реагує миттєво, тому мій політ проходить у режимі «вниз — вгору» на межі падіння. Тепер пітніє ще й спина і, я так думаю, інструктор, який стоїть поруч. Зрештою, після кількох хвилин спусків-підйомів мій вестибулярний апарат починає бунтувати, і я повертаюся на базу.
Посадка відбувалася не менш епічно, ніж політ: я добряче гепнув літак об землю, той підскочив і я… знову його гепнув. Літак, хоч і незвичний до таких процедур, вистояв і покотив мене бетонними плитами, але чомусь впоперек посадкової смуги. Я забув, що на землі кермування літаком треба здійснювати педалями, а не штурвалом.
Після повної зупинки виходжу з літака за тим же алгоритмом — підйом, права нога на сидіння, ліва нога на сходи, права нога на сходи. В голові паморочиться — і від тренажера, і від вражень. Навіть віртуальний політ за кермом літака — це цікаво та незабутньо.
Пілоти батальйону безпілотних систем Pentagon 225-го штурмового полку помітили та загнали ворожу штурмову групу.
Ігор Пушкарьов з позивним «Ножовик» — керівник інструкторської групи 413-го полку СБС «Рейд» та автор курсу «Дроноцид».
Українські артилеристи завдають точних ударів по укриттях противника, не залишаючи шансів на виживання.
Для прикордонника з позивним «Морячок» лівий берег Дніпра давно перестав бути просто точкою на мапі. Це місце, де кожен виїзд перевіряє на витривалість.
На базі Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького відкрили Центр ветеранського та адаптивного спорту — «Ліга Нескорених».
У районі Костянтинівки бійці бригади «Хижак» при Департаменті патрульної поліції змогли евакуювати пораненого побратима.
Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…