Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
В Україні триває війна, і певна частина територій опинилася під тимчасовою окупацією разом з нашими громадянами. Дехто встиг покинути окуповану територію, однак велика кількість українців все ж залишилася в рідних домівках, опинившись у заручниках. Серед цієї категорії українців виявилася невелика купка тих, хто з перших днів окупації став на шлях колабораціонізму.
Поверхнево можна виокремити категорію людей, які пішли на співпрацю за примусом чи під тиском, а часто і під тортурами. А ось дехто свідомо підтримує загарбників та всіляко їм допомагає, співпрацюючи з місцевою окупаційною адміністрацією та військовими рф. Чому вони зробили такий вибір і чим керувалися — тема для довгих дискусій. Однак певні думки українців зміг зібрати кореспондент АрміяInform, поспілкувавшись з людьми, які всіляко намагаються наблизити нашу перемогу на ідеологічному фронті.
Після перших ракетних ударів по місту більшість місцевих колаборантів змінила погляди на 180°
Чи не одним із найбільш насичених колаборантами регіонів до широкомасштабного вторгнення рф була Харківщина. Вже після перших ракетних та артилерійських обстрілів міста та області ситуація з любителями «русского міра» докорінно змінилася. Адже, як виявилося, ворог прийшов «не освобождать», а знищувати все на своєму шляху.
— Насправді кількість колаборантів у місті і в регіоні зменшилася вже в перші дні вторгнення на Харківщину. Їхній відсоток радикально змінився з прильотами у житлові масиви, торгові центри, заклади культури та освіти тощо. Самі ж росіяни відкрили їм очі на те, чого вартує їхнє братерство, — розповідає голова громадської організації «Всеукраїнське об’єднання рідних, які зникли безвісти, та загиблих захисників України» Марина Полякова.
За її словами, при своїх переконаннях залишилися лише закляті рашисти, які нічого не зрозуміли і продовжують допомагати ворогу, зливаючи інформацію про ЗСУ чи наводячи ворожу артилерію на дитячі садочки.
— Оці залишки — вони ідейні і їх нічого не змінить. Завдяки стрімкому наступу нашої армії на Харківщині багато колаборантів із награбованим виїхали ще до відступу військ рф. Вони добре розуміють, що їх чекає відповідальність. А щодо тих поплічників ворога, які залишилися на ТОТ, у цьому випадку треба розбиратися з кожним індивідуально, адже багато з них співпрацюють за примусом чи через безвихідь, аби вижити. Також вважаю, що нинішня міра покарання для ідейних колаборантів не достатня, її треба в рази посилити, — зазначає жінка.
Проблема колабораціонізму з’явилася не на порожньому місці і не зараз
Регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар вважає, що отруйні зерна російських впливів у свідомості українських громадян засівалися десятиліттями.
— Упродовж багатьох років у державі, особливо в Криму, східних регіонах, недостатньо дбали про цілісну гуманітарну політику, патріотичне виховання молоді, інформаційну безпеку. А цим варто було займатися відразу після відновлення незалежності з 1991 року, — говорить Олег Пустовгар. — У багатьох громадах звільнення від російських впливів відбувається лише зараз. Свідомість українців змінюється саме під впливом російських ракет. Більшість це називають дерусифікацією. На мій погляд, точнішим визначенням є деімперіалізація. Йдеться про процес всеохоплюючого позбавлення українцями шкідливого російського імперського спадку.
Історик наголошує, що письменник Микола Хвильовий, відповідаючи на запитання, куди має йти українська культура і література зокрема, сформулював гасло «Геть від Москви!». Нині шлях «Геть від Москви!» — це звільнення від російських впливів у безпековій, інформаційній, дипломатичній, релігійній та економічній сферах. Деякі кроки на цьому шляху протягом восьми років українське суспільство зробило: Томос про автокефалію, відмова від російського газу, заборона російських соцмереж і телеканалів, закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Також заборона медведчуківсько-мураєвських «телепомийок» — інформаційних слуг кремля, заборона проросійських партій, нещодавня ініціатива Міністерства культури та інформаційної політики України щодо вилучення пропагандистської російської літератури з бібліотек і заміна її якісною україномовною тощо.
— Як бачимо, мегаважливою є гуманітарна сфера. Бо це про нашу свідомість і ідентичність. Наразі багато дискусій навколо того, що вважати Українською перемогою. Зрозуміло, що це визволення від російських загарбників усіх українських територій і, можливо, у перспективі розпад мордору на низку національних незалежних держав. Однак, на моє переконання, ключова наша перемога настане лише тоді, коли кожен українець проведе кордон з росією у своїй свідомості, — зазначає Олег Пустовгар. — На жаль, зараз бачимо, що значна частина громадян не провела ці кордони у своїй свідомості, досі перебуваючи у чужому інформаційному та символьному просторі, піддалася впливу ворожої російської пропаганди і відтак стала на слизький шлях колабораціонізму.
Колаборанти — люди другого «сорту»
Так, вважає настоятель Свято-Миколаївського храму ПЦУ в Полтаві протоієрей Олександр Дедюх. На його переконання, ці зрадники відвернулися від Бога, самих себе, близьких та своєї країни.
— Звісно, я чув про колаборантів, але ніколи з ними не перетинався. Моє коло спілкування, насамперед, становлять парафіяни ПЦУ, а вони вірні своїй країні і ніколи не стануть на шлях співпраці з рашистськими окупантами. А взагалі, колаборанти — це люди другого «сорту», які зрадили усе святе.
Він додає, що зрадників ніде не люблять та не поважають. Навіть самі окупанти, відступаючи під натиском наших військ, не піклувалися про долю місцевих колаборантів, які з ними співпрацювали.
Покарання за колабораціонізм
Якщо говорити про конкретну відповідальність за ці злочинні дії, то законодавством України передбачено різні види покарань, які залежать від тяжкості правопорушення.
— Це може бути позбавлення права обіймати певні посади або позбавлення права займатися певною діяльністю від 10 до 15 років, — пояснює юрисконсульт однієї з військових частин Полтавського гарнізону капітан Денис. — Виправні роботи строком до двох років, арешт до п’яти місяців, штраф до десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, позбавлення волі строком до 15 років. Також передбачене довічне позбавлення волі, якщо йдеться про випадок, коли колабораційна діяльність призвела до загибелі людей або тяжких наслідків.
Отже, залежно від кожного індивідуального випадку може бути різний вид покарання. Такі рішення ухвалюють органи судової влади, оцінюючи конкретні відомості, докази тощо.
