Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Культура й мистецтво — також зброя. З початку широкомасштабної війни агресор своїми підступними обстрілами пошкодив або знищив значну кількість пам’яток, пограбував сотні українських культурних цінностей. У перші дні вторгнення наші театри, музеї та інші заклади стали осередками допомоги людям: там вони переховувалися, отримували гуманітарну допомогу.
Та під час війни музи не повинні мовчати, адже саме мистецтво допомагає нам легше гуртуватися навколо мети кожного патріота України — вистояти перед навалою рашистів й перемогти їх.
Саме з цією метою у Кропивницькому відбувся 52-й театральний фестиваль «Вересневі самоцвіти». Протягом тижня на сцені Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру виступали евакуйовані колективи з Маріуполя та Харкова, а також запрошені театральні колективи з Чернігова, Вінниці, Києва. Цього року, в умовах російської агресії проти України, свято відбулося під гаслом «Музи не мовчать». Фестиваль пройшов без анонсів і афіш, а квитки не продавали в касі.
Керівник PR-агенції Batteries Роман Мединський розповів АрміяInform, що відкрила фестиваль вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) «Крик нації» про життя й долю закатованого радянським режимом поета-дисидента Василя Стуса: «Це саме той театр, що став відомим на весь світ, коли в березні на його будівлю скинули авіабомбу. Поміж сотень людей, які того дня шукали прихисток у «драмі», були й актори, які вийшли на сцену театру в Кропивницькому».
Керівниця театру Людмила Колосович зазначила, аби повернутися після виїзду до Ужгорода до центральної частини України, де загроза обстрілів більша, колективу довелося подолати певний психологічний бар’єр.
У рамках свята «Вересневі самоцвіти» також було представлено спільний проєкт Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка («Березіль»), який наразі перебуває в евакуації, та Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Садовського «Хлібне перемир’я» за драмою Сергія Жадана. Вистава розповідає про історію двох братів, яка відбувається влітку 2014 року на Донбасі. Це була перша спроба від початку війни припинити вогонь, щоб фермери мали змогу зібрати врожай. Два брати Антон і Анатолій намагаються поховати свою мати. Покійна лежить на другому поверсі… Навколо горить — зайнялися поля, що з них так і не встигли зібрати урожай.
Історія однієї смерті поступово перетворюється на історію цілого покоління, на історію стосунків між дітьми та батьками, на історію зради й недовіри, сповнену комічних слів і трагічних сенсів. Війна триває, і жодне перемир’я не здатне загоїти завданих ран: вони й далі нитимуть, назавжди змінюючи життя людей, які зовсім не збиралися воювати.
До речі, сам автор брав участь у створенні постановки, робив коректуру в процесі у співпраці з режисером постановником Олександром Ковшуном. Харківський театр евакуювався з-під обстрілів 3 березня. Саме вінницькі театрали надали прихисток харків’янам і тепер вони дають свої вистави разом.
— Для мене подібні фестивалі — це таке заземлення. Ми дуже вдячні тим, хто профінансував «Вересневі самоцвіти» і організував їх. Можливо, це зараз ще більше потрібно, ніж у мирні часи — і глядачам, і акторам, — додала керівниця літературно-драматургійної частини Харківського театру Маргарита Корнющенко.
На прохання редакції нашого агентства Маргарита Корнюшенко пригадала, як актори театру пережили перші найтривожніші дні повномасштабної війні, як колективу вдалося не впасти у відчай, а згуртуватися аби продовжити надихаючи глядачів своєю творчістю.
«Зараз у Вінниці працює маленька творча група представників Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Тараса Шевченка. І фактично наша ініціатива поновити «Хлібне перемир’я», зібрати людей, які зможуть приїхати до нас у Вінницю, – це особиста ініціатива, про яку, безумовно, дирекція знає. Офіційної евакуації театру не було.
24 лютого, коли ми всі прокинулися від обстрілів міста системами залпового вогню, до приміщення нашого театру з’їхалося багато акторів, наших знайомих і незнайомих людей. Ситуація була схожа на ту, що була у Маріупольському театрі.
Досить багато людей переховувалося у приміщенні театру, ми прожили там тиждень… І от, коли почалися прильоти уже в центр міста, зовсім поруч – ми зрозуміли, що там лишатися небезпечно. Невелика група: режисер Олександр Коршун, його син, акторка Олена Приступ, фотограф і моя мама за сумісництвом – моя повна тезка Маргарита Корнюшенко і я. Отакою групою ми виїхали, їхали «в нікуди» й за п’ять діб дісталися Вінниці. Там, у гуртожитку для переселенців, Олександр Коршун зробив із місцевими дітками театрально-концертну програму – таку собі терапію і для дітей, і для нас самих… Але ця програма дала нам розуміння, що навіть під час війни, під час повного нерозуміння, що відбувається, навіть поза домом, ми можемо щось зробити корисне.
І ось тоді у нашого режисера виникла ідея відновити показ вистави «Хлібне перемир’я», зміст якої надзвичайно актуальний. Він просто «сів» на телефон і запросив до Вінниці тих, хто колись грав у ній, хто міг би замінити акторів, що виїхали за кордон. Люди погодилися, з’їхалися з різних міст, куди їх розкидала війна: з Полтавської області, з західних областей України, дехто приїхав з Харкова… Базу для репетицій ми спочатку знайшли у Вінницькому театрі ляльок, 15 червня зіграли її прем’єру в рамках театрального фестивалю «Мельпомена Таврії 2022» у Вінницькому академічному музично-драматичному театрі ім. Садовського. Відтоді ми, доукомплектувавши нашу виставу вінницькими акторами і уже таким складом наприкінці серпня з’їздили на фестиваль до Кракова, а у вересні – на фестиваль у Кропивницькому «Вересневі самоцвіти».
Ми не перестаємо щиро дякувати Вінницькому театру Садовського і тим людям, хто зараз під час війни знаходить організаційні й фінансові ресурси проводити такі фестивалі».
Щодо проведення цьогоріч в організаторів фестивалю були сумніви. Питання безпеки та фінансування стояли на першому плані. Проте рада сільськогосподарських підприємств Кіровоградської області, місцеві підприємці та нардепи, благодійний Фонд Родини Довгих і інші меценати зголосилися фінансово підтримати участь у фестивалі театрів з інших міст, а сам захід завдяки такій підтримці пройшов без жодної копійки з обласного бюджету.
— Підтримка української культури — це про підтримку українського духу й збереження нашої ідентичності. Коли росіяни руйнують наші міста, надважливо боротись за те, що робить нас українцями — наш культурний код, який їм ніколи не вдасться зруйнувати, — ділиться Оксана Гуляєва, директор Фонду Родини Довгих «Можемо Разом». — Наш Фонд усі місяці війни підтримує жителів Харкова: ми відправили понад 15 тонн продуктів на Салтівку, корм тваринам у Зоопарк «Фельдман Екопарк», інфраструктура якого була знищена в перші дні нападу. І коли до Олеся Довгого звернулись організатори Фестивалю, ми одразу погодились допомогти та підтримати фінансово презентацію спільного проєкту Харківського та Вінницького драмтеатрів у рамках «Вересневих самоцвітів». Дякую всім благодійникам і бізнесам, які об’єднались у цьому заході.
У театральному фестивалі також взяли участь Київський академічний драматичний театр на Подолі з виставою «Сто тисяч» у постановці Віталія Малахова, Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка з виставою «Приборкання норовливого» за п’єсою Ярослава Стельмаха «Кохання у стилі бароко», Кіровоградський обласний академічний український музично-драматичний театр імені М. Л. Кропивницького з постановкою «Ціна життя» за п’єсою Карела Чапека «Мати» та народний хореографічний ансамбль «Світанок» з виставою-реквієм «Тінь весни».
Голова Кіровоградської обласної державної адміністрації Андрій Райкович, дякуючи артистам за театральне свято, зазначив, що попри виття сирен музи не мовчатимуть, Всеукраїнському фестивалю театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» бути! — Наперекір війні, Україна живе, театр, мистецтво борються! Ми переможемо! — наголосив він.
