Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Мало хто з українців, що не воюють, здатен навіть приблизно уявити, що саме відбувається на фронті в тих наших підрозділах, що тримають оборону «на нулі». Для більшості то статистична інформація зі зведень: з такого ось озброєння росіяни обстріляли такий-то населений пункт… а наші мужні вояки стійко утримують позиції…
Але ж, шановні читачі, дійсність дуже різниться з сухими новинними текстами. Там, на позиціях – пекло! Спробую розповісти про службу на ВОПах на прикладі одного механізованого відділення, що обороняє визначену ділянку на Запоріжжі…
Виживання …
Для того, щоби непосвяченим була зрозуміла подальша розповідь, наведу деякі факти. Фугасний снаряд калібру 203 міліметри при розриві утворює воронку діаметром від 7 метрів та в глибину до 3,5 метра. Своєю вибуховою хвилею й уламками він вщент руйнує близько 100 квадратних метрів площі дерево-земляних та залізобетонних укріплень. Артилерійські боєприпаси менших калібрів мають меншу потужність, але сила їхньої дії прямо залежить від точності влучань у цілі. І це – ще не кажучи про реактивні наземні й повітряні засоби враження із застосуванням касетних снарядів, ракет та бомб різноманітного призначення.
… Розмовляємо на позиціях механізованого підрозділу із командиром одного з його відділень, про яке піде мова нижче, з позивним «Паштет». До війни він довго працював у охоронних структурах, навіть у президентській за Віктора Ющенка. Потім займався бізнесом. А на фронт потрапив, роздобувши «ліву» повістку – бо роки у великому спорті та напружена робота охоронцем здоров’я йому, за словами лікарів, для участі в бойових діях не додали. Молодший сержант, сторожко дослухаючись до близької артилерійської дуелі з орками, розповідає про нещодавню добу оборони своєї ділянки на власний день народження.
«Мабуть, єдине, що на мої позиції не прилетіло, – починає з іронії Паштет, – так це тактичний ядерний снаряд. Усім менш потужним московити нас обдаровують від усієї душі в режимі нон-стоп. Хочете знати, як вони «відзначили» мої іменини? Щойно вийшов на світанку у свою зміну на бойове чергування, як по укріпленнях відділення й наших численних обманних спорудах почав працювати танк московитів. Міняючи позиції, він робив до п’яти пострілів прямою наводкою й ховався у зморшках місцевості. Після сорок першого влучання, заскочивши в сусіднє укриття, кричу крізь гуркіт побратиму: «Передай оркам – годі гатити. Бо мені сьогодні виповнився якраз 41 рік. Той сміється, а по нас від панцирника прилітає ще три «подарунки». Далі поля й ліс навколо підрозділу довго перемелювали міномети й самохідні артилерійські установки. За ними – реактивні системи залпового вогню «Град», майже без паузи – потужніші за них «Урагани». Удень тричі відділення крила некерованими реактивними снарядами пара штурмових гвинтокрилів, їхню роботу ми бачили на власні очі. Загалом же за добу я нарахував більше ніж двісті «прильотів» з артсистем великого калібру. Такі дрібниці, як вогонь з пушок й кулеметів їхніх бойових машин, обліковувати – справа нікчемна…»
Молодший сержант розповідає, що до того вони з розвідниками, готуючись до наступу, ще виходили у сіру зону, роблячи проходи у мінних полях ординців. Зараз це вже майже неможливо – не підійняти голови під зливами обстрілів. Окрім того, орки за допомогою різних систем дистанційного касетного мінування засипали околиці «хитрими» мінами сповільненої дії та запалювальними елементами. Перші розриваються протягом трьох діб. Й чоловіки мусять пересуватися окопами й ходами сполучення поповзки, мов ящірки. Рятує їм життя лише гарне інженерне обладнання позицій з врахуванням рельєфу місцевості. А пожежі загасив дощ.
Гумор рятує від стресу
«Якби не гумор, – розповідає Паштет, – у всього відділення давно би знесло дах від безперервного стресу. У нас тут найгарячіша позиція, і в мій день народження та наступної не менш «насиченої» доби занервували навіть мої найстійкіші хлопці. На пости люди готувалися виходити із капітальних укриттів, немов на Водохрещу перед зануренням в крижану воду в ополонці. Втім, коли наша «мінометка» вщент рознесла один із великих складів боєприпасів орків й вони трішки принишкли, ми почали психологічно «відтягуватися» самотужки.
Люди у нас абсолютно різні, але ми вже – родина. Підтримуємо одне одного, знімаємо за нагоди прикольні «відосики». Є в нас і свій, так би мовити, позаштатний психолог. Це побратим на позивний «Казах». Чолов’яга народився і прожив у Казахстані більше ніж 20 років, та, за його словами, вчився десь у когось шаманити. І чимось таким паранормальним він насправді володіє. Позаяк спускається якось у бліндаж, каже всім, що цієї ночі обстрілів не буде. Лягає відпочивати й миттєво засинає, мов немовля. І – о диво – за ніч не сталося жодного прильоту.
Тоді хлопці в складчину замовили й купили Казаху справжній шаманський бубон. Він своєю чергою зажадав мати для побратимів відео зі своїм «ритуалом» відведення від підрозділу зливи снарядів. А як тільки ми отримали німецький кулемет калібру 12,7 «Браунінг» та викосили з нього всю «зеленку», звідки по нас працювала ворожа «стрілкотня» й снайпери – зробили відео, як Казах стріляє патроном від «Браунінга» із рогатки. Все це дає нам невимовний позитивний заряд, зміцнюючи жагу йти у наступ.
Є в нас Коля з Закарпаття, з гірського села. Є бізнесмен на позивний «Байкер», який попри гарні статки й закоханість у власний раритетний мотоцикл Харлей-Девідсон усе ж пішов у 50 його років воювати. Ще – чоловік на позивний «Дід», що реставрує християнські храми. Всі привносять в атмосферу колективу щось нетривіальне, веселе, запальне. Кожен має контузії, певні проблеми зі здоров’ям. Але – ніхто не скиглить, бо б’ємося за своє. От я часом й думаю: куди там до нас оркам, які воюють за знецінені купюри московитів та вкрадені в українців унітази?…»
