У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
Військовий експерт, координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець спеціально для АрміяInform прокоментував ситуацію щодо бойових дій на східному напрямку.
Найбільш активною зоною ведення бойових дій наразі залишається Східна операційна зона. Це єдиний оперативний напрямок, де противник намагається поки що вести масштабні активні наступальні дії. На інших напрямках та в операційних зонах війська противника або вже в обороні, або повільно до неї переходять, іноді намагаючись контратакувати.
Отже, головними напрямками ворожого наступу у Східній операційній зоні сьогодні є Сіверськ — Слов’янськ, Бахмут — Краматорськ та західні, північно-західні околиці Донецька — Покровськ.
Збіговисько під назвою «оперативне угруповання військ «Восток»
Тож, спочатку пропоную розібратися, хто там так вперто продовжує таранити українську оборону на Сході, намагаючись за будь-яку ціну просунутись якомога західніше умовної лінії Сіверськ — Бахмут — Мар’янка навіть після того, як війська російського Східного військового округу масово знялись звідси та поїхали на південь.
У російських штабах це збіговисько називають «оперативне угруповання військ «Восток» (загальна протяжність зони відповідальності вздовж лінії фронту — приблизно 245–250 км). Сьогодні, після вибуття з її складу військ Східного ВО, воно нараховує приблизно 17–18 БТГр зі складу 41-ї загальновійськової армії Центрального ВО зс рф, 8-ї загальновійськової армії Південного ВО та 1-ї гвардійської танкової армії Західного ВО. Плюс головні сили так званих 1-го та 2-го АК «народної міліції днр/лнр», а також до 4-х БТГр різноманітних російських пвк («вагнер», «ліга», «редут» тощо).
Загальне керівництво бойовими діями на цих напрямках забезпечує штаб та органи управління 8-ї загальновійськової армії Південного ВО (приблизне місце розташування КП — район Петрівка — Роздольне — Староласпа — Біла Кам’янка).
Усе матеріально-технічне забезпечення цього угруповання військ здійснюється централізовано через систему пунктів постачання та обслуговування як дивізійного, так і бригадно-батальйонного рівня, розгорнутої силами 105-ї та 106-ї окремих бригад МТЗ Центрального ВО.
Треба відразу сказати, що це угруповання наразі являє собою справжню «збірну солянку» різноманітних (за рівнем боєздатності та чисельністю) тактичних «юнітів» — від наловлених «бомбаських мобіків» зі складу «мобілізаційного резерву 1-го та 2-го АК» до схиблених на вбивствах та катуваннях «ідейних» професійних найманців із російських пвк. Десь посередині — кадрові російські війська. Таке собі патентоване та легалізоване «стадо блатних і жебраків».
Система управління «Восток»
Звісно, що для того, аби керувати цім різномастим стадом треба мати відповідну систему бойового управління, а також керівників різного рівня з майже залізними нервами та відповідним хистом. Тому сама система бойового управління, вибудована росіянами на цих напрямках, повністю відповідає «характерним ознакам» цього угруповання.
На Сіверсько-Слов’янському напрямку, вздовж Сіверського Донця та прилеглих територій наступає тактичне угруповання під «загальним керівництвом» штабу 150-ї «експериментальної» мсд 8-ї загальновійськової армії (р-н с. Гірське), на Бахмутсько- Краматорському напрямку — угруповання, яким керує «штаб 2-го АК» (р-н с. Лопаскине, є відомості про його переміщення ближче до лінії фронту), а від Донецька на Покровськ — рвуться основні сили «1-го АК».
Сіверський напрямок
У напрямку на Сіверськ наступає, мабуть, єдине у складі цього стада більш-менш російське тактичне угруповання, основу якого становлять до п’яти БТГр та ТГр зі складу 55-ї мсбр 41-ї загальновійськової армії ЦВО, 24-ї обр СпП ЦВО, а також до двох танкових БТГр зі складу 68-го тп (150-ї мсд 8-ї ЗВА) та 80-го тп (90-ї тд ЦВО). Посилює все це угрупування — до 3-х батальйонів зі складу 2-ї, 4-ї мсбр 2-го АК та 7-ї мсбр 1-го АК. Окрім того, до періодичної участі у спробах прорватися на Сіверськ російське командування залучає «114-й батальйон територіальної оборони 2-го АК» та принаймні одну БТГр російської пвк вагнера.
На цьому напрямку, після позавчорашніх та вчорашніх невдалих спроб провести «активну розвідку» в бік Серебрянки та просунутись східніше Верхньокам’янського, противник сьогодні вів активну повітряну розвідку та здійснював вогневе ураження наших передових позицій та цілей в їхньому найближчому тактичному тилу.
Бахмутсько-Краматорський напрямок
На найбільш важливому Бахмутсько-Краматорському напрямку діє тактичне угруповання, яке становлять як власне російські кадрові підрозділи, так і їхні «донбаські союзники». А саме — до чотирьох БТГр 31-ї одшбр та 102-го мсп тієї самої 150-ї мсд 8-ї загальновійськової армії, до двох танкових БТГр зі складу 68-го тп 47-ї тд 1-ї гв. ТА ЗВО. Все це розбавлено трьома-чотирма БТГр зі складу 4-ї мсбр та 6-го «казачого» мсп 2-го АК, плюс 4 «стрілецькі батальйони», мобілізовані з «лнр».
Слід також підкреслити, що окрім штатних артилерійських тактичних груп цих частин та з’єднань, на цьому та сусідньому напрямках розгорнуті та активно діють ще принаймні дві-три артТГр зі складу 147-го сап 2-ї гвардійської таманської мсд.
Крім того, тактична група «Семігір’я» — до трьох БТГр зі складу 5-ї мсбр, танковий батальйон «Дизель» 1-го АК та принаймні двох БТГр пвк вагнера («ліга»), що рветься на Кодему.
У резерві Бахмутсько-Краматорської групи військ противника, у районі Золотого — виведено «на відновлення» ще з часів боїв за Попасну до двох БТГр 61-ї обр морської піхоти.
На цьому напрямку противник протягом останніх трьох діб намагався наступати принаймні на трьох ділянках. Були атаковані позиції наших військ в напрямку на Бахмутське та Яковлівку, а також у районі Покровського ворог намагався прорватися знову до східних околиць Бахмута. Південніше міста — були атаковані позиції наших військ у напрямку Вершина та Зайцеве. У жодному разі просунутися військам противника не вдалося.
Донецький напрямок
У районі західних та північно-західних околиць Донецька намагається вести наступ «краса та гордість» усього «денеерівського» війська — тактична група «Донецк».
Наскільки я розумію, ці «епічні воїни» з так званого 1-го АК народної міліції «днр» таки випросили собі в кремлівських господарів окремий напрямок та привілейований «автономно-самостійний» статус такого собі «союзного війська». Тобто від Мар’їнки до Горлівки, включаючи Піски та Авдіївку, діють виключно «денеерівці». Хоча, звісно, їх так чи інакше «підстраховують»: у районі Горлівки батальйонно-тактичні групи 336-ї обр морської піхоти, а в районі південніше Мар’їнки — БТГри 103-го мсп 150-ї мсд. Іншими словами, тут зібралось справжнє «ідейне сепарське кодло» зі «знаком якості у вигляді Z».
Насправді це тактичне угруповання військ противника здатне одночасно залучити на кількох ділянках фронту (наприклад — Мар’їнка, Піски та Авдіївка) для проведення перманентних, постійних атак та штурмових дій не більше ніж шість більш-менш боєздатних батальйонів, залишаючи в резерві «на заміну чи підсилення» ще два-три.
Єдина їхня перевага — це здатність сконцентрувати на цьому напрямку значну кількість ствольної та реактивної артилерії. Сьогодні наша група ІС зафіксувала принаймні 7 артилерійських тактичних груп противника, які діють на ділянці від Красногорівки до Мар’їнки. Щобільше, протягом останніх двох днів фіксується підтягування командуванням військ противника на Бахмутський та Покровський напрямок ще як мінімум двох артТГр через Кадіївку — Первомайськ та через Іловайськ на Донецьк.
Слід зазначити, що «денеерівська навала» на Донецько-Покровському напрямку принесла противнику деякі здобутки. Противник північніше Авдіївки зумів просунутись на 1 км 200 метрів у бік Красногорівки, «зачепившись» передовими підрозділами за східну околицю цього села, а в районі відвалів Авдіївського коксохіма його просування становило до 700–800 метрів.
«Наступ у порожнечу»
На мою суб’єктивну думку, у районі Донецька Збройні Сили України мають справу із так званим ефектом відмінника з боку «денеерівського війська». Це коли дитині, яку до цього вважали нездатною на якісь самостійні та зважені вчинки, нарешті за зразкову поведінку та «успіхи в навчанні» довіряють якусь більш відповідальну справу, ніж поїдання цукерок. І вона, окрилена цією довірою з боку дорослих, прагне все зробити якнайкраще, і в цьому своєму прагненні, зрештою, «ламає все».
Так і тут, вся ця «денеерівська шобла», яка нині прагне за будь-яку ціну вислужитися перед російськими кураторами, цілком реально ризикує в цих своїх впертих атаках на підготовлену українську оборону спалити свої останні «батальйони мобілізаційного резерву».
Це все було б виправдано, якби мало якийсь оперативно-тактичний чи бодай тактичний сенс, як, наприклад, під Бахмутом та Сіверськом. Але його тут не проглядається зовсім. По суті, це «наступ у порожнечу».
Треба бути вкрай самовпевненим, щоб сподіватись у такий спосіб оточити Авдіївку, тобто обійти її з півночі через Красногорівку та з півдня — прорватися через Водяне на Тоненьке та Орлівку.
