Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Член ДФТГ із позивним «Сатана» до того, як взяти в руки зброю, була звичайною студенткою, навчалась на 3-му курсі за спеціальністю «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності». Розмаїте й насичене життя було сповнене цікавими подіями, мріями та надіями. Здавалось: попереду безліч найпотаємнішого, доброго, світлого й нового. Та в Україну прийшли російські загарбники.
Добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ) – це воєнізовані підрозділи, сформовані добровольцями, які проживають на території певної громади для тероборони цієї громади (не плутати з підрозділами Сил ТрО ЗСУ).
«Мій населений пункт було окуповано. Чомусь виїжджати не поспішала, весь час жевріла надія, що ось-ось ворог кудись щезне, що прокинусь одного ранку, а їх нема. Наважилась поїхати, коли в моєму будинку вже мешкали російські нелюди. Не було світла, води, газу. Чомусь — і це символічно — з приходом росіян зникають усі блага цивілізації, людяність, добро й надія на майбутнє. Навкруги ніби постає суцільний морок, люди перестають усміхатися. Не про таку юність я мріяла.
Під час виїзду на одному з блокпостів росіяни причепилися до чоловіка, який був разом із нами. Вивели з машини, наставили на нього автомат і один з них якось спокійно — ніби буденно — попросив: «Дай сигарєту». Той, не розуміючи, що це останні секунди його життя, спокійно відповів, що не палить. Як уві сні я почула постріли… чоловік впав…
Автобус із дітьми, що приєднався до нашої колони, російські військові теж обстріляли, хоча спочатку пообіцяли не робити цього. Вони ніби глузували й через це було відчуття нереальності. Це сильно врізалось у пам’ять, і тривалий час у мене ніби були флешбеки цих картинок. Коли вже дістались до контрольованої Україною території, побачили синьо-жовті прапори в наших хлопців, були незабутні емоції», — згадує «Сатана». До речі, такий позивний запропонували друзі, бо в номері її телефона — одразу шість шісток.
Щойно окупантів вибили з рідного населеного пункту, дівчина відразу повернулась. А коли дізналася, що триває набір до добровольчого формування територіальної громади, написала заяву на вступ. Батьки не були проти, бо знають: якщо донька поставить собі мету, то обов’язково її доб’ється.
«Сатана» каже, що за час перебування в добровольчому формуванні навчилася роботи з багатьма видами зброї:
«Уже опанувала автоматичну стрілецьку зброю, гранатомет, різні види гранат. І якщо ворог повернеться, то я вже знаю, що робити. Навички в мене доведені до автоматизму».
Нині дівчина у своєму виші перейшла на заочну форму навчання.
«Гадаю, може, в майбутньому й до Збройних Сил України піти служити. Але спочатку хочу здобути ступінь бакалавра».
