Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Нещодавно виповнилось 125 років від дня народження Мирослава Ірчана − видатного українського поета, драматурга, прозаїка, публіциста, перекладача, літературознавця, кінознавця, журналіста, історика і видавця. Його твори відзначаються неймовірною кінематографічністю, а сам він − неповторним поглядом на світ, який він фільмував у власній уяві, яскраво передаючи створені образи словами на папері.
Якщо комусь спаде на думку спробувати обрати одне слово, що визначить Мирослава Ірчана, то це буде невдала думка і завчасно приречена стати невдалою спроба. Бо увібгати Ірчана у прокрустове ложе сухої термінології академічних визначень неможливо − він виламується поза їх межі цілком у дусі знаменитого вислову Григорія Сковороди: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Довідково: Мирослав Ірчан (справжнє ім’я Андрій Баб’юк (1897−1937) — видатний український поет, драматург, прозаїк, публіцист, перекладач, літературознавець, кінознавець, журналіст, історик, видавець etc.
Розмаїта творчість Мирослава Ірчана вдало гармоніювала з його карколомною біографією, а його жагуче прагнення до створення незалежної української держави невідривно поєднувалось із цілком щирими соціалістичними переконаннями. Митець не кривив душею у своїх творах та вчинках, і саме це визначає вічну цінність талановитого Ірчанового доробку й актуальність його життєпису для наших сучасників. Уже навіть одинокий факт, що митець мав понад 40 псевдонімів та криптонімів свідчить про неабияку гру зі світом, коли сама біографія є перформансом.
Народився Андрій Баб’юк 14 липня 1897 року в селі П’ядики Коломийського повіту в незаможній селянській родині, яка, втім, спромоглася дати синові добру освіту. Після сільської початкової школи він закінчив шість класів Коломийської гімназії і вчительську семінарію у Львові. Саме в роки навчання сформувався світогляд юнака й упевнено проявилася його непересічна і різнобічна творча обдарованість − уже десятилітнім він писав і намагався ставити п’єси, виступаючи одночасно і драматургом, і режисером, й актором. Вагомий вплив справила на становлення Андрія загальна атмосфера передвоєнної Східної Галичини і членство у військово-спортивному товаристві «Січ».
Приналежність до патріотичної організації визначила подальшу долю молодика − під час Першої світової війни члени «Січі» масово рекрутувалися до Легіону українських січових стрільців у складі австро-угорської армії й Андрій Баб’юк також обрав долю більшості побратимів. Творення національних військових формувань галичани справедливо вважали запорукою заснування у майбутньому незалежної української держави, тож національно-патріотичне виховання, започатковане у «Січі», з подвоєною силою продовжилося й тут, причому Андрій був уже не вихованцем, а вихователем.
Під час Першої світової війни Андрій Баб’юк служив не лише рядовим стрільцем і підхорунжим, а став також документальним хронікером, фіксуючи бої українців із Легіону УСС проти російської армії, зокрема, і знаменитий бій на горі Маківка 29 квітня − 3 травня 1915 року, під час якого січові стрільці протистояли значно численнішому ворогові.
Крім журналістсько-хронікерської роботи, Баб’юк пише вірші, робить драматичні замальовки. Вислідом перших років воєнної творчості стала підписана справжнім ім’ям автора збірка нарисів і новел «Сміх Нірвани», видана у Львові 1918 року. Саме під той час письменник-початківець обирає собі свій основний псевдонім − Мирослав Ірчан, вигаданий на честь його коханої Ірини, доньки священника Августина Арсенича з села Пістинь. Про палкі почуття молодого бійця до чарівної дівчини знало все його оточення, тож не дивно, що пісняр Роман Купчинський написав про це шедевральну пісню, приречену стати хітом, якщо її переспіває в новому аранжуванні хтось із сучасних музичних виконавців.
| Чи є в світі красша зірка, Як моя кохана Ірка? Чи є в світі де царівна, Щоб була така чарівна?Приспів: Гей! Гей! Ірчик, Ірчик, Личко в тебе, як папірчик. Гей! Гей! Ірчик, Ірчик, Личко, як папірчик.Чи є в горах красша цвітка, Як Ірчанова сусідка? Чи є в раю де дзвіночок, Як сусідки голосочок? |
Поцілує, як ангелик, Затанцює, як метелик, Приголубить, як голубка, Але тільки свого любка.В неї очі — морські хвилі, Їм опертися не в силі, В неї вії шовковії, Як примружить — серце мліє!В неї коси золотисті, Як на сонці води чисті, В неї устонька — коралі. І так далі, і так далі… |
Після утворення ЗУНР і Української Галицької Армії молодий журналіст бере участь у створенні Пресової Квартири УГА, формуванні бібліотеки патріотичних видань, працює у редакції газети «Стрілець», яка почала друкуватися від 1 січня 1919 року в Тернополі й мала величезний наклад у 16 тис. примірників.Саме у межах журналістської роботи і підготовки бібліотечки для війська Мирослав Ірчан видав свої враження очевидця від спілкування з махновцями, вперше підписавши книжкове видання своїм головним псевдо. Цікаво, як українець-галичанин визначає і визнає еволюцію прагнень махновців від анархізму лівацького штибу до ідеї творення незалежної української держави, можливо, дещо видаючи бажане за дійсне:
Мав глибоке задовіля, що бодай здебільшого записав історію цеї дивної групи завзятих людей, про яких всі думають, що вони бандіти… (але. − Авт.), за час революції перейшли вони великий розвиток. Бо в горячій революційній атмосфері дозрівають думки-ідеї далеко краще в місяцях, чим за мирного часу в сотках літ. …сегодня (вони. − Авт.) дійшли до зрозуміння найвищої ідеї, за яку й ми боремося — до ідеї Самостійної Української Влади. …бандітами вони не є. Це скаже кождий, хто огляне їх власними очима, як оглядав я. І хто поговорить про них з населенням.
Мирослав Ірчан. Махно і Махнівці. Вражіння очевидця. Камінець, 1919.
Подальша доля Мирослава Ірчана пов’язана з більшовиками − у лютому 1920 року митець у складі Першої Галицької бригади УСС перейшов на бік червоних і служив у складі 1-ї галицької бригади УСС Червоної УГА. Тут він так само зосередився на пропагандистсько-агітаційній роботі − очолить редколегію і агітпоїзд, редагуватиме поширювану серед селян Галичини газету галицького Революційного Комітету «Більшовик». Згодом близько двох років жив у Києві. У цей час він активно друкувався в українській пресі, викладав у школі червоних старшин, редагував журнал «Галицький комуніст».
Згодом переїхав до Чехословаччини, впродовж 1922−1923 років жив у Празі, де навчався у Карловому університеті. А потім перебрався до Канади, де так само займався публіцистикою, обіймав посаду секретаря заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт» і редагував масові українські журнали «Робітниця» і «Світ молоді».
Утім, за усієї яскравості curriculum vitae Мирослава Ірчана значно важливішою за його земний життєпис є його творча біографія − вірші й оповідання, нариси та новели, п’єси і публіцистичні статті. Ірчанів доробок настільки розмаїтий, наскільки ж незліченний. Вичерпну бібліографію його публікацій ще слід буде укладати, і то не одному дослідникові, бо опрацювати періодичні видання усіх країн і міст, у яких Мирославу Ірчану довелося жити і працювати − завдання не з простих. При цьому в доробку творця практично не буде «прохідних» публікацій, бо навіть принагідні замітки Ірчан умів перетворити чи то на вичерпну корисну наукову довідку, чи то на художньо довершену мініатюру або ж довершено і поєднати й те, і друге в одному тексті.
Що вже говорити про неперевершені у своїй досконалості мініатюри з найвідомішої і, мабуть, чи не найкращої збірки Мирослава Ірчана «Фільми Революції» (Нью-Йорк − Берлін, 1923 рік). У цій другій після «Сміху Нірвани» збірці письменника вже повною силою розквітнув талант драматурга і фільмувальника дійсності, який короткими, рваними, майже рубаними фразами описує простір і дію у ньому так, немов би творить сценарій фільму й одночасно рухає уявною камерою, створюючи яскраві образи-кінозамальовки дійсності.
Чого варта лише одна із найкоротших замальовок книжки під назвою «Бій», наповнена водночас експресією дії й експресією письма. І обсягом, і формою, і ритмікою Ірчанів «Бій» нагадує сучасний допис у соцмережі Facebook, який міг би написати хтось із бійців десь «на нулі» в короткі хвилини умовного і хиткого затишшя.
БІЙ. Не шум, а клекіт. Гармидер хедера. Життя: одна точка. Думка: може не поцілять. Сичить, кричить, бумкає, тарахкоче. Перемоги хоче. І праве і ліве. Куля в чоло: хто впаде, той не переможе. А впасти ніхто не хоче. Думка: може не поцілить…
За своєю формою «Бій» − вповні кінематографічий опис, основа сцени, яку можна сміливо фільмувати не лише уявною, але й цілком реальною камерою, і лише від режисера залежатиме, на чому зробити акцент у той чи інший момент − обличчі, очах, руках ліричного героя чи на пострілах, вибухах, посвисті куль.
Але ще більш кінематографічними, готовими сценарними описами для фільмування є, наприклад, практично розкадрована до деталей і дрібниць бойова «Барикада» і сповнений сексуальною енергією, напругою і розрядкою «Перший день». Переказувати їхній зміст, так само, як і зміст інших нарисів і новел збірки «Фільми Революції», справа невдячна і непотрібна, тим більше коли цю та інші книги Мирослава Ірчана можна прочитати в чудовій добірці видань письменника в електронній бібліотеці «Культура України» на сайті Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого.
Не менш яскравими є п’єси Мирослава Ірчана, особливо «Родина Щіткарів». Попри те, що твори драматурга здебільшого просякнуті комуністичною ідеологією, їхня художня вартісність беззаперечна. Так само, як і кінематографічність Ірчанових драматичних творів − кожен із них до сьогодні вартий того, щоб потрапити врешті на сцену, у кінооб’єктив, на екран.
І так само на великий екран прагне вийти і сама біографія Мирослав Ірчана, гідна створення крутезного байопіку голлівудського рівня. У ньому буде все − кохання і ненависть, вірність і зрада, дружба і ворожнеча на широкому історичному тлі трагічної доби війни і революції, карколомний сюжет, вишколені патріотичні січові стрільці, харизматичні махновці, мандрівки далекими країнами, ба навіть шпигунська лінія…
Шкода тільки, що фінал фільму буде трагічним. Наприкінці 1920-х років Мирослав Ірчан, певнений у своїй непогрішимості у плані дотримання лінії комуністичної ідеології, повернеться до срср. І, звичайно, поїде в тодішню столицю радянської України − Харків, де квітнув тогочасний літпроцес, жили і творили найвідоміші українські радянські письменники, видавалися часописи і книги − одним словом, тривало українське національне Відродження з комуністично-більшовицьким ідеологічним присмаком.
На жаль, коли Ірчан потрапить врешті до Харкова, це Відродження навіть у пролетарському форматі вже не влаштовуватиме кремль, і невдовзі стане Розстріляним. Спочатку репатріант не відчує холодного подиху небезпеки − йому вдасться очолити літоб’єднання «Західна Україна», редагувати журнал «Сільський театр», розпочати роботу над написанням праці з історії робітничого руху в Канаді… Усе складатиметься для Мирослава Ірчана якнайкраще, як раптом на нього повіє холодом смерті − 28 грудня 1933 року митця заарештували за контрреволюційну діяльність як «агента німецького фашизму», а вже 28 березня 1934 року «трійка» і Колегія ГПУ присудили йому 10 років концтаборів.
Відбувати покарання Мирославу Ірчану випало на Соловках, де його єдиною утіхою була дружба з такими само знедоленими в’язнями − видатними діячами української культури на кшалт геніального театрального режисера Леся Курбаса. Разом із ним Ірчан матиме сумнівну відраду ставити для співбратів по нещастю театральні п’єси під неусипним ідеологічним наглядом жорсткої аж до жорстокості табірної адміністрації.
Однак і тут репресивні органи не лишили письменника у спокої − органи нквс визнали його невиправним, оскільки він «не зрікся своїх контрреволюційних переконань», і 1 жовтня 1937 року «трійка» управління нквс ленінградської області засудила Мирослава Ірчана до розстрілу. Так трагічно обірвалося життя одного із найяскравіших українських письменників першої третини ХХ століття.
Довершені твори Мирослава Ірчана фільмували світ так, немов би він творив не за допомогою друкарської машинки, вистукуючи літери на папері, а за допомогою кінокамери, фіксуючи на плівку своїх вражень неповторне сприйняття світу. Поза будь-яких сумнівів Ірчан був геніальним фільмувальником, якому вдалося неодноразово зловити світ у його невловній для інших самобутності.
