Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Верховна Рада України ратифікувала «Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству», відому як «Стамбульська конвенція».
На ратифікацію цього документа в Україні чекали із 2011 року. Це фактично було неофіційною умовою від деяких європейських країн щодо підтримки України в її прагнення до євроінтеграції.
Отже, що передбачає Стамбульська конвенція, як тепер зміниться українське законодавство щодо насильства та як це допоможе Україні в контексті наближення вступу до ЄС.
Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства, відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина.
Конвенція охоплює низку заходів із запобігання та протидії насильству, захисту його жертв, переслідування та покарання кривдників.
Документ визнає насильство стосовно жінок і порушенням прав людини, і видом дискримінації; встановлює чіткий зв’язок між досягненням рівноправності між жінками і чоловіками та викоріненням насильства над жінками.
Конвенція пропонує державам встановити кримінальну відповідальність за основні види насильства стосовно жінок і забезпечити належне та ефективне покарання за насильство. Крім того, кримінальним злочином визнається сексуальне домагання вдома, на роботі, в транспорті, на вулиці чи де-інде, а також фізичне чи психічне насильство, примусові аборти, стерилізація та примусовий шлюб.
Чому ратифікація конвенції важлива для вступу України до ЄС
Це є однією з умов для надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС.
Стамбульська конвенція — це документ, що запроваджує міжнародний стандарт захисту жінок від усіх форм насильства, включно з домашнім, та дозволяє створювати нові можливості міжнародного співробітництва для захисту громадян.
Зокрема, ратифікація Стамбульської конвенції дає можливість експертам Ради Європи контролювати, як Україна виконує взяті на себе зобов’язання. Україна ж може вимагати посилення відповідальності для кривдників наших громадянок за кордоном, а також вимагати притягнення до відповідальності кривдників-українців, які переховуються за кордоном.
У пояснювальній записці наголошується, що ратифікація Конвенції «матиме вплив на інтереси Держави Україна в частині виконання міжнародних зобов’язань у сфері прав та основоположних свобод людини». Тобто це ще один крок до ЄС.
Ратифікувавши Конвенцію, Україна визнає, що метою документа є захист жінок від усіх форм насильства, недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок, домашнього насильства також стосовно чоловіків та дітей (хлопців та дівчат).
Водночас не можна сказати, що в чинному українському законодавстві не прописана, наприклад, відповідальність за деякі форми насильства, які є в Конвенції. Однак в окремих аспектах ця відповідальність не конкретизована щодо жінки.
До прикладу, насильство в присутності дитини загалом не є обтяжуючою обставиною для покарання кривдника, однак Конвенція передбачає цю обставину як таку, що обтяжує злочин.
Також у Конвенції йдеться про зобов’язання створення або удосконалення інфраструктури, яка має забезпечити протидію насильству щодо жінок.
Нагадаємо, що Стамбульська конвенція або Конвенція Ради Європи про попередження і боротьбу з насильством щодо жінок і домашнього насильства — це перший подібний документ, який юридично зобов’язує створити правову базу для боротьби з насильством щодо жінок. Країни, що приєдналися до конвенції, повинні криміналізувати психологічне насильство, переслідування, фізичне і сексуальне насильство, примусовий шлюб, примусові аборти та стерилізацію.
Наразі Стамбульську конвенцію підписали 45 країн та Європейський Союз і ратифікували 36 країн. 12 березня 2012 року Туреччина стала першою країною, яка ратифікувала Конвенцію. Документ набрав чинності 1 серпня 2014 року.
Україна підписала Стамбульську конвенцію 11 липня 2011 року, але до сьогодні не могла ратифікувати. Спроби підтримати документ у парламенті були у 2016 та 2019 роках.
Що відомо про Конвенцію та шлях України до її ратифікації
— У 2011 році Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Стамбульську конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами.
— Туреччина стала першою країною, яка ратифікувала цей документ. Після неї Конвенцію підписали ще 33 країни. Щоправда, у березні 2021 року Туреччина скасувала свій підпис і ратифікацію Стамбульської конвенції з формулюванням, що вона використовувалася для «нормалізації гомосексуальності».
— Україна брала участь у підготовці Стамбульської конвенції проти насильства, проте Верховна Рада досі її не ратифікувала. Проти ратифікації виступають Всеукраїнська рада церков та деякі народні депутати, стверджуючи, що конвенція «нав’язує гендерну ідеологію».
Водночас у Конвенції йдеться про інше. Зокрема, документ дає визначення кільком термінам — власне «гендер» та «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою».
Так, згідно з Конвенцією, «гендер» означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків. Відповідно гендерно обумовлене насильство проти жінок означає, що насильство проти жінки здійснюється саме тому, що вона жінка.
Тобто про самоідентифікацію чи сексуальну орієнтацію тут не йдеться.
— Понад 50 українських громадських організацій об’єдналися в коаліцію «За Стамбульську конвенцію» із закликом до Президента Зеленського та Верховної ради ратифікувати цей міжнародний документ.
— Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина заявила, що конвенцію мають ухвалити у 2022 році. За її словами, уряд провів консультації щодо конвенції з Радою Європи та отримав відповідні роз’яснення, які мають спростити ратифікацію документа в Україні.
— 16 червня Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій на своєму сайті опублікувала заяву, де закликає Верховну Раду зняти з розгляду питання про ратифікацію Стамбульської конвенції, щоб запобігти «ескалації напруженості та розколу українського суспільства».
— 18 червня Президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради проєкт закону № 0157 про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, відомої як Стамбульська конвенція.
Основні цілі Стамбульської конвенції
- Захистити жінок від усіх видів насильства, а також запобігти й викорінити насильство над жінками та домашнє насильство.
- Сприяти встановленню рівних прав для чоловіків і жінок.
- Викорінити всі види дискримінації щодо жінок.
- Захистити й допомогти всім, хто постраждав від насильства.
- Сприяти міжнародній співпраці, спрямованій проти зазначених видів насильства.
- Надавати допомогу організаціям і правоохоронним органам у співпраці одне з одними задля викорінення насильства щодо жінок та домашнього насильства.
Країни, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати:
- психологічне насильство;
- переслідування (сталкінг);
- фізичне насильство;
- сексуальне насильство (включно зі зґвалтуванням, що передбачає різні види сексуальних активностей з особою без її згоди);
- примусовий шлюб;
- жіноче обрізання;
- примусовий аборт;
- примусову стерилізацію.
Країни-учасниці зобов’язуються
- внести принцип рівних прав між жінками й чоловіками до своїх конституцій чи законодавства;
- заборонити дискримінацію жінок, зокрема шляхом застосування санкцій;
- скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.
Конвенція також пропонує стратегії із попередження та запобігання насильству
- Підвищення обізнаності. Проведення кампаній на теми насильства щодо жінок і домашнього насильства, які допоможуть людям розпізнавати різні форми насильства та виступати проти них. Інформування потерпілих про те, де саме і яку допомогу вони можуть отримати.
- Освіта. Заохочується внесення до шкільних навчальних планів матеріалів із питань рівноправності та пропагування цих принципів у неформальних навчальних установах на кшталт громадських центрів і спортивних закладів.
- Підготовка кадрів із запобігання та виявлення насильства, запобігання повторній віктимізації. Вони захищатимуть рівноправ’я та потреби постраждалих.
- Програми профілактичного втручання та лікування. Програми лікування осіб, які вчинили домашнє насильство, та осіб, які вчинили злочини на сексуальному ґрунті. Суть програм — навчити людей ненасильницькій поведінці, відповідати за свої дії та переглянути ставлення до жінок.
Підготувала Ольга Мосьондз
