Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
13 грудня наша держава вшановує поета і журналіста Василя Симоненка. Передчасна смерть позбавила його невідворотної неминучості пройти через голгофу мордовських тюрем, як це випало багатьом ровесникам-шістдесятникам. А в тому, що репресії чатували на поета, немає ані найменшого сумніву. Бо ще за життя лірика радянська цензура поставила нездоланні рогатки кожному його творові…
Народився Симоненко у 1935 році в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення факультету журналістики Київського університету працював у газеті «Черкаська правда», згодом – у «Молоді Черкащини» та «Робітничій газеті». На той час поет встиг видати першу і єдину за життя збірку поезій «Тиша і грім».
Разом з іншими талановитими представниками української молоді Василь Симоненко бере участь у роботі Клубу творчої молоді, їздить Україною, спілкуючись з ровесниками. Потім працює в комісії, що займалася розслідуванням масових розстрілів у катівнях НКВС. Потрапляє під нагляд КДБ. Улітку 1962-го Василя заарештували та жорстоко побили.
Помер поет 13 грудня 1963 року після тяжкої хвороби нирок, яка, за деякими версіями, була спричинена жорстоким побиттям на Черкащині.
Із великими труднощами Василевим друзям доводилося «пробивати» у світ кожну його книжку. Друга збірка поезій «Земне тяжіння» вийшла у 1964 році, збірка новел «Вино з троянд» − у 1965-му, наступного року книга «Поезії». Потім − мовчання 15 років й заборона видання творiв Василя Симоненка. Видання збірки «Лебеді материнства» планувалось на 1971 рік, але вийшла вона лише 1981 року.
Смерть Симоненка у 28-річному віці стала надзвичайно трагічною подією в культурі української нації. Бо якби доля відвела поету більше років, можливо, українці мали б ще одного письменника такого масштабу як Тарас Шевченко. Співвітчизники по всій Україні пам’ятають його як незламного борця і правдолюба. Для багатьох він був прикладом для наслідування, кумиром і символом протидії тоталітаризму.
У 1995 році Симоненку посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Т.Г. Шевченка.
