9 жовтня 2025 року Борщівський районний суд Тернопільської області оголосив вирок у справі № 594/1204/25: мешканку регіону визнали винною у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України…
Сьогодні вшановують миротворців ООН. Без сумніву, почесна й корисна місія — нести і встановлювати мир там, де він потрібен. Українські воїни до того, як у наш власний дім увірвалася війна на багнетах і траках московських загарбників, також брали участь у багатьох миротворчих місіях по всьому світу.
Віктор Фадєєв — один із тисяч українських військовослужбовців, що свого часу носив блакитний шолом миротворця ООН.
За військовою спеціальністю він — сапер. Брав участь у місіях у Лівані. Згодом декілька разів був військовим спостерігачем у Конго. Брав участь в АТО/ООС. Затим вийшов у відставку та укріплював нашу обороноздатність вже як цивільний фахівець — працював з іноземцями, адже перфектно володіє англійською мовою.
Після подій 24 лютого Віктор знову у лавах українського війська. Каже, що його навички потрібні нині власній країні.
А ще, він — поет. Розповідає, що вірші почав писати на початку 90-х.
— Що стало причиною? Мабуть, бажання висловити всім, що я бачу й відчуваю навколо себе. Вірші самі з’являються в голові, я лише записую їх, — говорить вояк.
Годі казати, що події в Україні після московського вторгнення 24 лютого лягли в основу нових віршів, які написав офіцер-миротворець.
«І кожний день, як перевірка духу, Не вмерла Україна і не вмре! На путинську мокшанськую розруху, У кожного із нас набої є. Ми станемо пліч-о-пліч, Так, як завжди, Здивуєм цілий світ і… москалів, Що не існує сили проти правди! Що Україна — місце козаків!!!». *** «Скільки зроблено справ, що мене поміняли, Скільки сказано слів, про які не шкодую, Бо живу, наче з долею у шахи я граю, І свідомо своїм королем ризикую, Я живу, наче хочу вдихнути ще глибше, Наче неба блакиті ще більше побачить, Не забути все те, що для мене важливе, Ну а все, що пройшло… посміхнутись й пробачить!». *** «Зачекай, ріко, що часом зветься, Я не все іще наразі встиг, Доки серце гучно в грудях б’ється, Ще для мене вистачить доріг… Ще мені достатньо буде ранків І вітрів в обличчя у степу, Бо життя це шлях без перестанку, По якому я до мрії йду…». *** «В “зельонці” спАлах — полетів снаряд, І знову в бліндажі лунА “До бою!”, А побратими третю ніч підряд Дають “отвєтку” в гай, що за рікою, Не думають про завтра і тепер, Одні думки “Лише б б/к хватило!”, І ще… щоби до ранку не помер, Ніхто із тих, кого вже зачепило. Тримають воїни мужньо свій кордон, Боронять мирне небо України, Щоб був у нас вночі спокійний сон, Від Маріуполя і до лісів Волині!».
Фото з архіву Віктора Фадєєва
