Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
За майже місяць бойових дій, у яких брав участь цей 23-річний воїн, у нього на плитоносці з’явилось 8 рисочок. Саме стільки разів доля вберегла його від найгіршого. Проте на дев’ятій «Пачці» не пощастило: осколок танкового снаряда влучив у ногу, вибуховою хвилею вибило ліктьовий суглоб. Ногу лікарям довелось ампутувати, а суглоб потребує заміни. Але воїн не занепадає духом, говорить, що саме цей постріл допоміг українському танковому підрозділу не потрапити у ворожу засідку, водночас здійснити прорив у районі Маріупольського державного університету…
Коли у 2019 році студент педагогічного університету, що здобував фах «хіміка-біолога», прийшов у рекрутинговий центр полку «Азов», він важив 115 кілограмів. Саме за свою вагу хлопець і дістав позивний – «Пачка». За два місяці інтенсивних тренувань майбутній воїн позбавився зайвих кілограмів і зміг виконувати такі вправи, які ніколи б не подумав, що зможе робити.
– В «Азов» пішов за прикладом старших друзів, які вже проходили там службу. Вони розповіли, чим вирізняється полк, запевнили, що на мене чекають постійні тренування, відшліфовування набутих навичок, тож мене підтягнуть і фізично, і професійно. Чим мене ще привабив «Азов», так це неймовірною вмотивованістю всіх його військових на захист Батьківщини, – розповів «Пачка».
24 лютого воїн зустрів на базі підрозділу під Маріуполем. Звідти із самого ранку «азовці» вирушили в місто на визначені позиції. Відтоді для «Пачки», який обіймав посаду кулеметника, час перетворився на суцільну, ніби розтягнуту, смугу: сон, отримання наказу, його відпрацювання, поповнення БК, і так – по колу.
– Якщо доводилось поїсти хоча б раз в день, було добре. Працювали рейдовими групами по місту, допомагали іншим підрозділам. Багато разів ставалось так, що загравав із долею. Щоразу ставив позначки на плитоносці, коли ледь не загинув: то перевернувся в авто, то тричі танк угатив у ріг будинку, в якому ми займали позицію, але не пробив…
Усі небезпечні моменти «Пачка» сприймав із холодним розумом. Розумів, що від його роботи із прикриття побратимів залежать їхні шанси залишитись живими.
– Лише уявляв очі матерів, дружин, дітей, рідних тих хлопців, життя яких залежало від моєї професійності, одразу налаштовувався на роботу. Жодного страху, вагань чи сумнівів ніколи не було.
А в середині березня «азовець» дістав осколкове поранення внаслідок влучання танка під час міських боїв у районі Маріупольського держуніверситету.
– Зранку почались запеклі бої, ми розділились на кілька груп. Ворог обстрілював так щільно, що було чутно свист снарядів. Складалось відчуття, що піднімеш руку – і спіймаєш кулю, як муху. Мав зі своїм «другим» номером перебігти вулицю, оглянулись – чисто. Але, як виявилось згодом, у 200-300 м за рогом чатував на наступ наших танкових військ ворожий танк. У нього була вигідна прихована позиція. Наші цей танк, скоріш за все, не побачили б. Якби не пролунав постріл… Вихід-прихід, «пух», я впав, дивлюсь на ногу, на побратима, кажу, друже, відходь, інакше загинемо разом.
Першу допомогу «Пачка» надав собі сам, коли зрозумів, що рятунку чекати не було від кого – навколо тривали жорсткі бої. Хлопець зізнається, що якоїсь миті в нього майнула думка щось собі вкоїти – був острах полону або ж ворожий танк міг просто намотати його на гусениці. Проте він швидко взяв себе в руки і вирішив розв’язувати проблеми з їхнім надходженням.
Згодом розривною хвилею «азовцю» вибило ліктьовий суглоб. Допомога підоспіла десь за 2 години, коли вщухнув бій. «Пачка» побачив авто із синьою позначкою, зрозумів, що це наші, помахав рукою. Хлопець із ТРО під’їхав, спитав, чим допомогти.
– Я попросив зняти «броню». Разом поїхали до «Азовсталі», хоча дороги не знали. На якійсь вулиці підхопили дядька-роботягу, який все життя пропрацював на заводі, який і показав шлях. «Азовсталь» була переблокована, йшли бої. Евакуювати з міста мене та інших поранених, яких було дуже багато, не було можливості. Я зустрівся з хлопцями зі своєї групи, вони викликали евакуаційне авто. З «Азовсталі» вибрались із титанічними зусиллями, і десь вже на 7-й годині я потрапив до госпіталю. Потім пам’ятаю маску на обличчя і – сон.
«Пачці» провели ампутацію. Наступного ранку росіяни обстріляли шпиталь, де, крім військових, отримували допомогу багато цивільних. Ворог влучив у генератор, повністю зникла електрика. Поранені, які перебували на хірургічних столах в той момент, стали 200-сотими…
– Мене евакуювали назад на завод, упродовж двох тижнів лежав у підвалах, ніч для мене зрівнялась із днем. Був у дуже важкому стані, втратив багато крові. Як одного із найважчих мене евакуювали. Я дуже вдячний всім медикам, особливо на «Азовсталі», саме завдяки їхній роботі мені зберегли ту частину ноги, по яку була здійснена ампутація.
Сьогодні «Пачка» пересувається лише у візку. Попереду – заміна ліктьового суглоба і тривала реабілітація. Потім – встановлення протеза. Хлопець каже, якщо лікарі згодом дадуть хоч найменший шанс, він буде тренуватиметься, аби повернутись до строю. Якщо почує від медиків категоричне «ні», то піде навчатись на психолога.
– Психологія подобалась ще під час навчання в університеті. Можливо, піду до школи викладати «Захист Вітчизни». Адже таких незламних воїнів, як «азовці», треба виховувати змалку. Сьогодні весь світ бачить, що зараз у полоні в росіян перебуває цвіт нації, люди великої шляхетної душі, українські лицарі. І весь світ має зробити все можливе, аби врятувати захисників Маріуполя.
На запитання, чи жалкував він колись про обраний шлях, «Пачка» не вагаючись відповів «ні». «Коли мене дівчата вивозять у місто і я бачу щасливі родини, розумію, що я воював саме заради них. Заради того, аби діти з батьками могли спокійно гуляти у вільних і мирних українських містах».
А ще воїн дуже просить усіх, хто має можливість, ставати донорами крові, адже нині в цьому є надзвичайна потреба. Говорить, що в нього влили стільки крові, що він не розрахується за це упродовж всього життя…
