Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
На початку 1960 років минулого сторіччя в арміях країн НАТО гостро постало питання щодо створення нових артилерійських систем. Адже основу польової артилерії становили гармати, створені ще за часів Другої світової війни, які не відповідали вимогам часу щодо насамперед дальності стрільби, скорострільності та рухомості. Крім покращених тактико-технічних характеристик, вони повинні були мати ще одну важливу для коаліції якість – уніфікацію. Саме з цією метою у 1963 році було підготовлено «Базові військові вимоги 39» (Basic Military Requirement 39) до нових 155-мм гаубиць. У майбутньому їм мали відповідати всі польові гармати цього калібру, що розроблятимуться в країнах Альянсу.
Основні вимоги до FH-70 під час створення:
- наявність допоміжної силової установки, що забезпечує самостійне пересування на короткі дистанції;
- дальність стрільби 24 км звичайним снарядом та 30 км – активно-реактивним;
- скорострільність: три постріли в перші 15-20 секунд, 6 постр./хв. протягом нетривалого часу та 2 постр./хв. при тривалій стрільбі;
- здатність вести вогонь як наявними натовськими снарядами калібру 155 мм, так і новими боєприпасами.
У 1969 році Велика Британія та Німеччина приступили до розробки 155-мм буксируваної гаубиці FH-70 (Field Howitzer-70, тобто «польова гаубиця 70-х років»). У британській армії вона мала замінити 137-мм гармати-гаубиці, а в бундесвері – 155-мм гаубиці M114 (американського виробництва). У 1970-му до реалізації цієї програми приєдналася Італія, армія якої також мала потребу в заміні M114. До речі, відпрацювання конструкції FH-70 здійснювалося на дев’ятнадцяти прототипах. У 1976 році після проведення відповідних випробувань гаубицю прийняли на озброєння, а за два роки розпочалося її серійне виробництво.
читайте також:
Ствол гаубиці FH-70 довжиною 39 калібрів (6,02 м) має двокамерне дульне гальмо (поглинає 32% енергії відкату) і напівавтоматичний клиноподібний затворний механізм. Лафет FH-70 обладнаний розсувними лапами станини та допоміжною силовою установкою (чотирициліндровим бензиновим мотором Volkswagen) у передній частині, що дозволяє FH-70 пересуватися зі швидкістю 16 км/год.
Крім того, допоміжна силова установка дозволяє повертати, піднімати та опускати приводне та заднє колесо. При транспортуванні зброї ствол розгорнутий назад і зафіксований над складеними станинами. Гаубиця може переміщатися на зовнішній підвісці CH-47D Chinook. Німеччина використовує для буксирування 7-тонну вантажівку 6×6 MAN, Італія – FIAT 6605 TM (TM69), Велика Британія – 6×6 Foden.
Для забезпечення високої скорострільності встановлена напівавтоматична система завантаження, що працює за будь-якого кута піднесення. Можна досягти швидкості стрільби три снаряди за 13 секунд, тоді як зазвичай темп стрільби, що витримується протягом тривалого часу, становить шість снарядів за хвилину.
FH-70 використовує більшість 155 мм снарядів, що відповідають стандарту НАТО, включаючи керовані снаряди та снаряди збільшеної дальності з ракетним прискорювачем. Але найчастіше використовуються фугасні снаряди масою 43,50 кг, димові та освітлювальні. Заряджання – роздільне. Дальність стрільби осколково-фугасним снарядом на максимальному (восьмому) заряді досягає 24,7 км. Розрахунок FH-70 налічує вісім осіб.
Фото: Оперативне командування «Захід»
