З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як…
Того дня екіпаж Дмитра Томілова, після виконання бойового завдання в Чорному морі, висунувся для поповнення боєприпасів. Якраз під час завантаження БК у небі майже беззвучно з’явилися два російські винищувачі-бомбардувальники Су-34. Окупанти відразу завдали авіаційних ударів по місту та арсеналу. А от коли літаки пішли на друге коло, то їх вже зустрічав Дмитро ракетою з ПЗРК «Ігла». Хлопець прицілився та вистрілив, і все завдання виконано — літак уражено.
— Часу на наведення було малувато, але мені допомагав товариш. Після гучного вибуху одним літаком у російській армії стало менше, — розповідає Дмитро Томілов. — Спочатку нічого героїчного в своєму вчинку не відчував. Радісно було, що 25 побратимів живими залишились.
За цей вчинок військового моряка нагороджено відзнакою Президента України медаллю «За військову службу Україні» та іменною зброєю — пістолетом Glock 17.
На питання про реакцію сім’ї, хлопець сказав, що дружина дуже пишається ним, хоч і боялася спочатку, коли дізналася. Батьки ж відгукнулися на новину круглими очима і здивованим окликом батька: «Як збив!?»
Після 9 класу Дмитро Томілов, вражений розповідями діда про армійську службу, вирішив продовжити навчання в Ізмаїльському військово-морському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. А вже на другому курсі університету Державного університету інфраструктури та технологій підписав контракт зі Збройними Силами України. Під час проходження навчання у 198-му навчальному центрі ВМС проходив підготовку як оператор ПЗРК.
— Загалом вчилися наводити на повітряні цілі в інтерактивному тирі, але, схоже, що непогано мене «піднатягали» на ньому. Як бачите, неважливо скільки коштують російські літаки, які в них технічні характеристики — ми й старенькою «Іглою» їх збиваємо.
Фото: Світлана Кирган
