Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
За словами фельдшера евакуаційного відділення медичної роти одного з підрозділів морської піхоти старшого сержанта Олександра на псевдо «Балібей», саме це і є його головним завданням на війні.
Йому лише 24 роки, але завдяки любові до медичної справи і постійному навчанню, досвіду Олександру не займати. Спочатку, з 2013 по 2017 рік, «Балібей» навчався в Одеському обласному базовому медичному училищі, потім вступив до Одеського національного медичного університету. І навіть попри те, що графік занять був доволі щільним, Олександр все одно знаходив час на роботу за фахом.
— Я працював у хірургії на посадах від санітара до фельдшера, в реанімації і 5 років у «швидкій». Тож можна сказати, що навчився «шити» не за партами, а асистуючи справжнім професіоналам своєї справи, — говорить «Балібей».
У 2019 році 21-річний Сашко вирішив, що його досвіду вистачить, щоб бути корисним на війні, тому довго не роздумуючи підписав контракт із ЗСУ і поповнив лави одного з підрозділів морської піхоти.
— Я навіть не розглядав можливості служити де інде, адже з дитинства чимало слухав розповідей від батька, який захоплювався морпіхами та десантниками. Він часто з прикрістю пригадував, що його мрія стати одним із них не здійснилася через слабке здоров’я. Тож я здійснив її замість нього, — з гордістю розповідає Олександр.
Бойового досвіду військовий набував під Горлівкою, у Зайцевому, Шумах, Новгородському… Хлопець ні на мить не припиняв самовдосконалюватися і, як результат, під час конкурсу на найкращого фахівця з тактичної медицини Збройних Сил України здобув друге місце.
— Тоді ми під час проходження смуги перешкод, яка була максимально наближена до бойових умов, надавали допомогу під вогнем в укритті та евакуювали пораненого до санітарного транспорту. Сьогодні ж імітувати не доводиться, — каже «Балібей».
За його словами, військова медицина від цивільної відрізняється не лише тим, що доводиться надавати допомогу під кулями на полі бою — це насамперед робота з людьми, яких ти знаєш.
— Найважче навчитися закривати очі на біль не чужих тобі людей, інакше можна «згоріти». Пам’ятаю, як мені було важко, коли загинув наш «Естонець» Микола Ілін. Але мусив зібратися і продовжувати робити свою справу, бо на війні на почуття у нас немає часу, — пригадує фельдшер.
За час служби Олександр встиг врятувати не одне життя завдяки вчасній та професійно наданій допомозі. На жаль, був і випадок, коли не допомогли жодні знання.
— Одного разу в Шумах ворожий снайпер поцілив в нашого хлопця. Куля пройшла через палець в плече. Тоді уламки від кісток дійшли до серця. Нам вдалося довести його до шпиталю, де лікарі до останнього боролися за його життя, але не судилося… Ще був складний випадок, коли рашистський снайпер поцілив нашому бійцю під «бронік» у хребет. Завдяки тому, що ми встигли вчасно надати йому допомогу, він не тільки вижив, а навіть став на ноги, що при таких травмах — диво, — ділиться спогадами «Балібей».
Сьогодні Олександр продовжує навчати побратимів тактичної медицини, бо впевнений — ці знання колись зможуть врятувати їм життя. У перемозі України військовий ні на мить не сумнівається.
— Ми переможемо, бо це наша земля. Кацапська сволота хоче взяти нас кількістю, але, як показує досвід, з якістю у них проблеми. У той час як українські військові — це професіонали екстракласу, — запевняє морпіх.
Про майбутнє Олександр мріє з усмішкою. Каже, що воно у нього обов’язково буде, адже кохана дружина наказала вижити самому і врятувати всіх побратимів. Тож військовому залишається лише його виконати.
Фото автора
