Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Попри оточення Чернігова та окупацію рашистами прилеглих сіл, в одному з населених пунктів місцева самооборона організувала живий коридор на підконтрольні Збройним Силам України території. Переправа людей на моторному човні тривала щодня і діяла понад місяць. За цей час «хлопці з лісу» звільнили з-під окупації більше ніж тисячу місцевих мешканців.
За словами чернігівських партизанів, ще на початку воєнних дій вони згуртувалися та перегородили поваленими деревами доступ до села. Тому загарбники не мали змоги заїжджати сюди і мародерити. Та й боялися, певно, місцевих, очікуючи на спротив.
Рашисти наполегливо намагалися дізнатися, в якому місці здійснюється переправа, адже звістка про «коридор життя» швидко поширилася серед місцевих. Неодноразово облітали річку дронами та навмання обстрілювали з мінометів.
Проте, переправа через Десну успішно працювала. До чоловіків зверталися не тільки місцеві, а й навіть з обласного центру. Люди долали пішки десятки кілометрів до села, аби врятувати себе і своїх дітей. В зворотному напрямку доставляли життєво необхідні гуманітарні вантажі.
Одного дня в село «закинули» жінку диверсанта. Вона ходила вулицями і намагалася знайти переправу. Бідкалася, розповідала, що хоче виїхати до Києва і, навіть, далі – у Європу. Але її «розкусили». Привезли до річки, дали човен, весло і показали куди потрібно пливти. Диверсантка не здогадалася, що та річка була зовсім іншою, адже у Десни понад тридцять великих і малих приток. То й погребла диверсантка у «широковідомому» російським кораблям напрямку. Пізніше люди її бачили і в інших селах, і, зрештою, вона приплила до Служба безпеки України.
