З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як…
Про це свідчить переписка командира полку загарбників, який воює під Ізюмом на Харківщині.
«Мои тоже стали бояться очень. Все устали. Все без сил. Ни морально поднять их не могу, ни физически. Даже расстреливаю. И без толку», — скаржиться окупант.
Він полюбляє записувати голосові повідомлення, у яких детально розказує, як його дістала війна і наскільки він невдоволений «новим поповненням».
«Тут у всех уже апатия, уже все деморализованы полностью. В ротах осталось по 10-15 человек в лучшем случае. На доукомплектование отправили молодых, порядка 60 человек… из них половина трусов, бл*дь, паникеров, с ними проблема», — розповідає він про солдатів, яких сам же і розстрілює.
Зрештою, зізнається, що такі ж настрої і в офіцерів. Тому живе мріями про повернення додому. А там…
«Домой: детей, жену обнять. А потом — к бл*дям! Чтоб много-много-много, куча бл*дей было, и больше ничего не хочется…» — резюмує командир російського полка.
Маючи такі «сімейні» цінності — не дивно, що окупанти чинять звірства в Україні. Але вони відповідатимуть за все!
