Батальйон воює технологіями — працює із сучасними БПЛА та вдосконалює їх, щоб нищити ворога з мінімальними ризиками. У черговому матеріалі циклу «Бригада…
Наразі у складі бойових підрозділів ЗС України служать сотні грузинів, які не забули, як українці свого часу дуже сильно допомагали Грузії в боротьбі з окупаційними військами Росії під час Абхазького конфлікту. Вони з початку війни разом з українськими воїнами тримали оборону на сході, а сьогодні, об’єднавши зусилля, роблять все можливе, щоб зупинити й вибити з нашої землі московського окупанта.
У 2015 році приїхав до України й поповнив лави одного з добровольчих батальйонів майор Зураб Чіхалідзе. Вже за рік чоловік підписав контракт із Збройними Силами України. А з грудня минулого року він заступник командира окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя».
— Я брав участь під час загострення конфлікту в Грузії у 2004 році, а також у російсько-грузинській війні 2008 року. Ще тоді усвідомив, що коли нам було дуже важко протистояти конфедератам і росіянам в Абхазії, Україна виявилася єдиною країною, яка допомагала і озброєнням, і людьми. Тож коли тут почалася війна, з мого боку не підтримати і не допомогти — це було б відверте свинство і невдячність. Мені прикро, що керівництво нашої країни не допомагає, але то не голос народу. Адже самі грузини, наші військові, завжди стояли і будуть стояти пліч-о-пліч з українською армією, — говорить майор Зураб Чіхалідзе.
Він розповів, що з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну його підрозділу доводиться гаряче.
У районі Волновахи ворог наступав до 4–5 разів на день, і під час одного з потужних обстрілів бойовиків Зураб зазнав осколкового поранення. Йому надали першу медичну допомогу і хотіли відправити до шпиталю, проте чоловік і чути про це не хотів.
— Звісно ні про який госпіталь і мови не могло бути, але з часом через травму я не зміг стріляти, тому доведеться віддатися в руки медиків, щоб ті дістали осколок, — не без жалю говорить офіцер.
Він також розповів, що не дуже любить зиму й холод, але є те, що сьогодні обігріває кожного бійця.
— Чи важко нам? Так, дуже важко бути на морозі, в снігу під обстрілами 6–8 годин, але зігріває те, що тут кожен захищає свою землю, свою родину, своє право на незалежність. І за кожного нашого полеглого побратима ми готові покласти кілька десятків окупантів, тому рано чи пізно ми закінчимо москальське іго над Європою і завжди буде Україна, — із впевненістю заявляє майор Зураб Чіхалідзе.
А ще хоробрий грузин не припиняє захоплюватися Україною та українцями.
— Моя дружина — українка, тому я багато знаю про цю неймовірну країну. Але саме під час війни я зрозумів, що цей народ не здолати. А як інакше думати, коли ти бачиш, що люди, які втрачають домівки, усе нажите майно, своїх рідних, не плачуть і не нарікають на долю, а об’єднуються проти ворога, який прийшов до них зі зброєю? Україна — велична держава, і зараз настав той вирішальний для неї час, коли вона відроджується, мов фенікс. І вже більше ніколи і ніхто не зможе їй диктувати свої умови, — впевнений майор Зураб Чіхалідзе.
Чоловік також говорить, що за ці роки братерство між нашими народами теж стало міцнішим, тому сотні грузинів воюють разом із нами.
— Я мрію про те, що після того, як ми звільнимо Україну, наступними стануть Сухумі й Самачабло. І ми всі разом питимемо наше неймовірне грузинське вино й куштуватимемо справжній грузинський шашлик, — ділиться планами на майбутнє майор Зураб Чіхалідзе.
Фото Дмитра Завтонова
