Дослідник і популяризатор козаччини став тим, хто повернув українському народові пам’ять про його героїчне минуле і перетворив історію на національну…
Один з найнебезпечніших напрямків, звідки ворог атакує столицю, це північний і північно-західний. З самого початку широкомасштабного вторгнення росіяни намагались захопити тут плацдарм, зокрема взяти під контроль Гостомельський аеродром і розвивати звідти наступ на північні й західні околиці столиці. Аеродром декілька разів намагались захопити, викидаючи на нього і в прилегле селище Гостомель багаточисельний тактичний десант під прикриттям гелікоптерів.
Крім того в планах загарбників був раптовий удар танками і бронетехнікою через зону ЧАЕС і з напрямку Мозир-Єльск, метою якого було захоплення міст і селищ, на столичних околицях. Ворог здійснив спробу захопити Ворзель, Ірпінь, Бучу й Гостомель, і вже звідти вести наступ та здійснювати обстріли Києва. І хоч сьогодні Ірпінь і Буча залишаються вільними від окупантів, агресор не полишає планів взяти ці міста під свій контроль, тим більше, що має можливість накопичувати тут бойову техніку і живу силу, безпосередньо перекидаючи все це з Білорусі, до кордону з якою всього сотня кілометрів.
Захоплена росіянами територія – це північ Київської області на правому березі Київського водосховища. За розмірами вона складає приблизно сто на п’ятдесят кілометрів, і більша частина – зона відчуження поблизу ЧАЕС. Це придніпровське Полісся, покрите лісами і болотами. Через нього проходять лише поодинокі дороги, які загарбники взяли під свій контроль.
Основне перекидання техніки, особового складу, озброєння, пального і боєприпасів здійснюється через зону ЧАЕС, по дорозі Рожава -Довляди-Бєлая Сорока. Крім того, кілька тижнів тому, під час російсько-білоруських навчань тут, неподалік кордону був споруджений понтонний міст через Прип’ять, по якому теж йде техніка в Україну. Споруджена через міст дорога теж виходить до згаданої транспортної артерії.
Західніше ворог захопив дороги Алєксандровка – Становище (Т-10-35) і дорогу Іванків-Овруч (Р-02) від мосту біля населеного пункту Нова Радча до Іванкова. По цій дорозі йде основний потік пального для техніки загарбників, який вони поповнюють на Мозирському нафтопереробному заводі. Як повідомляють білоруські телеграм-канали, росіяни зробили врізку в трубопровід мозирського НПЗ і через неї заправляють нафтовози, які йдуть далі в Україну. Також на деяких білоруських АЗС російська техніка може безперешкодно заправлятись і робити запаси пального.
Кожна з вищезгаданих доріг доволі уразлива, адже проходить через декілька мостів. Звичайно їх взяли під особливу охорону російські загарбники, проте підрив цих мостів дасть змогу перерізати шляхи сполучення, по яких росіяни отримують пальне, боєприпаси і підкріплення. Зокрема на дорозі Іванків-Овруч є міст через річку Грезля біля КПП «Полісся», зруйнувавши який, можна примусити противника взагалі відмовитись користуватись цим шляхом, адже навкруг суцільні болота і меліоративні канали, і техніка фактично не зможе тут пройти. Вздовж усієї цієї дороги є ще декілька мостів і гребель, руйнування яких може стати перешкодою для руху колон противника.
На іншій дорозі є декілька мостів (і згаданий вище понтонний-авт.) через доволі велику річку Прип’ять. І хоч сьогодні територія під контролем противника, проте завдання із підриву таких комунікацій можуть виконати диверсійні групи ССО, або ж по мостах варто б завдати артилерійського чи ракетного удару з позицій біля навчального центру Десна.
Перерізавши ці артерії сполучення, ворог втратить можливість отримувати підкріплення, пальне і боєприпаси, і значно послабить вогневий тиск на захисників Ірпеня, Бучі і західних передмість столиці. Крім того, щоб противник не мав можливості рухатись по «Варшавській» і «Житомирській» трасах, які він зараз частково використовує для переміщення своїх сил, варто теж взяти під контроль мости, яких є декілька на кожній з трас.
