Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Джерело: Петр и Мазепа
Корінний перелом російсько-української війни
Російські окупанти в усіх частинах світу використовують брехню, викривлення фактів, маніпуляції погрози і все, що вони називають дипломатією та законом (у своєму, звісно, збоченому розумінні) як ефективну гібридну зброю. Так було століттями. Дії російських військових злочинців та організаторів геноцидів залишалися безкарними. Армії псевдосвященників із погонами під формою, довірених осіб найнижчої оперативної ланки, названих офіційно СекСотами, а в народі просто «стукачами», співробітників найрізноманітніших охранок, поліцій та інших ГеБістів (органів держбезпеки) швидко пускали у м’ясорубку кожного, хто хоча б натякав на думку, відмінну від «правильної».
А «правильні» думки і «правильну» історію переписували для майбутніх поколінь не менш численні полчища псевдонауковців. Чого варта лише 12-томна «Энциклопедия Великой отечественной» за номінальною редакцією найбільш дерев’яного з тих дубів, що «зміцнюють» російську оборону – Шойгу. Жоден, навіть найбільш заідеологізований росіянин не настільки дурний, щоби відкривати цю макулатуру (або не настільки розумний, щоби відкривати історичну працю взагалі). А от ми її почитали. Сказати про низьку якість та антинауковий підхід – це не сказати нічого.
Так от, про що це ми? Про суїцидально-оптимістичну здатність ворога забувати незручні частини історії і небажання аналізувати факти.
Пащеки так званих дипломатів РФ щось розповідають про зберігання українських катерів та буксира як докази про якісь умови, про те, що «зробили послугу, давно домовилися, давно пропонували». Спроба зберегти хоча б якусь харизму під час поразки має, м’яко кажучи, жалюгідний вигляд.
Минулого тижня московити впіймали облизня в суді ООН. Їхні злочини, зокрема фінансування тероризму в Україні та порушення заборони всіх форм расової дискримінації, визнані цілком у юрисдикції цього Суду.
Питання з поверненням українських кораблів – це не жест доброї волі, не хабар перед початком переговорів у «норманському форматі» й не послуга рашистів. Усе просто. Гамбург. 10 травня. Рішення Міжнародного трибуналу з Морського права. Росія, держава-агресор, держава-пірат, по суті злочинна організація, зборище, яким правлять бандюки та убивці, що не мають найменшого поняття про якісь правила, організація, яка звикла трясти м’язами та погрожувати зброєю, – скорилася міжнародному праву. Скорилася силі, яка стоїть за ним. Тому що олігархи, які царюють там, чудово розуміють: ще трохи тиску ‒ і жодна поліцейсько-гебешна система уже не допоможе їм втримати голодний зубожілий народ від «безпощадного русского бунта».
Прийде час, і таким чи іншим шляхом, але будьте певні: вслід за хлопцями і кораблями Українська Нація поверне мирне небо над Українським Донбасом та синьо-жовті прапори над Кримом.
І якщо рішення суду ООН було першою ластівкою, то виконання вердикту Міжнародного трибуналу з морського права можна сміливо назвати свідченням сталої тенденції.
Маленькі, але хоробрі українські бронекатери й буксир зі своїми відчайдушними безстрашними екіпажами завершили постріл, якому позаздрить знаменита «Аврора».
Наслідки цього пострілу прийдуть не одразу, але чекати надто довго їх уже не доведеться. І коли цей час настане – каменя на камені не залишиться від столиці світового терору декількох останніх століть.
Але це буде потім. А нині продовжується важка кровопролитна війна. Тому що світ справедливий тільки до тих, хто захищається сам. Хто крім компетентності у правовому полі може покластися на зброю достатніх калібрів і вірні серця воїнів. Кожної хвилини хлопці та дівчата операції Об’єднаних сил ризикують найдорожчим, виграючи безпеку для рідних і час, протягом якого міжнародна спільнота готує свій не швидкий але фатальний удар по російському агресору. Майже кожного дня хтось із них платить за волю України здоров’ям, а багато хто – найдорожчим. Своїм життям. Але ці люди не втомилися. Вони знають свою мету і впевнено до неї ідуть, бачать цілі, та, будьте певні, ‒ не схиблять. Тому що за спиною найрідніші й найдорожчі. Тому що на карті вибір – стати рабом або залишитися людиною. Тому що той, хто обрав шлях воїна, не скориться злу.
Тому що ми – ваша армія, і доки ви у нас вірите – ми непереможні!
