Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Олексій проходить службу в одній із мотопіхотних бригад, яка наразі виконує бойові завдання в районі проведення ООС. У лавах ЗСУ чоловік з невеликими перервами з початку бойових дій на Донбасі.
До кінця літа 2014-го він, звичайний житель українського Донецька, сподівався, що події, які розпочалися на сході країни скоро закінчаться. Перші сумніви стосовно швидкого врегулювання ситуації на Донбасі з’явилися, коли рідне місто чоловіка заполонили невідомі люди з явним російським акцентом. А повне розуміння того, що Росія посягнула на цілісність України та розпочала справжню війну, прийшло, коли одного разу Олексій побачив, як до Донецька прибув потяг з російською військовою технікою.
4 серпня 2014 року чоловік покинув малу батьківщину. На відміну від своїх колишніх друзів та знайомих, які вступили до так званого ополчення квазіреспубліки, вже наступного дня у Запорізькому військкоматі Олексій отримав мобілізаційне розпорядження до окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» Збройних Сил України.
Військову науку довелось опановувати вже на фронті, оскільки незабаром частину, де чоловік проходив службу у складі гаубичної батареї, перекинули до району бойових дій, під Старобешеве. Тут у складі взводу охорони Олексій прикривав розрахунки, які виходили на вогневі рубежі. Восени того ж року разом із побратимом військовослужбовець вирушив на ротацію до ДАПу.
— Коли полковник Мусієнко, який тоді керував діями артилерійських підрозділів сектора «Д» АТО, дізнався, що я корінний донеччанин, він запропонував мені поїхати на одну з диспетчерських веж Донецького аеропорту в ролі спостерігача — корегувальника артилерійського вогню.
…До місця виконання бойового завдання діставалися через зруйноване летовище на БТРі. Бойовики ніби відчували, що в машині є людина, здатна відправити багатьох із них до пращурів, тому поливали військовий транспорт рясним вогнем, намагаючись знищити за будь-яку ціну….
Головним завданням військовослужбовця була розвідка та оперативна передача координат вогневих артилерійських точок ворога, розташованих на ділянці відповідальності, а також коригування вогню нашої артилерії. Ротація військового тривала 48 днів. Протягом усього цього часу Олексію доводилося спати уривками — по 3-4 години, ховаючись від ворожих обстрілів у вентиляційній шахті, найбільш безпечному місці вежі. Через постійні перебої з харчуванням (вежа була розташована на віддаленні від будівлі нового термінала, через який завозили продукти) їсти випадало раз на добу, розігріваючи пайок на невеликому вогні від сухого спирту. Не додавав комфорту під час виконання завдань і постійний ворожий вогонь, зокрема й з реактивних систем залпового вогню «Град».
— Аби не схопити кулю або осколок, доводилось постійно пересуватися між поверхами вежі, щоб змінювати місце розташування. А через те, що стіни були частково зруйновані, я робив це буквально на очах ворога, — пригадує військовослужбовець.
Іноді Олексієві разом із побратимами доводилося вести й ближній бій, адже окупанти не залишали спроб захопити вигідну позицію, яка була під контролем українських бійців.
— Аби ворог не проник зненацька, ми створювали на можливих напрямках його пересування перешкоди зі сміття й заміновували проходи, — розповідає чоловік.
Майже щодня, оновлюючи мінні загородження та розтяжки, Олексій вивчав тіла тих, хто підірвався на них. Розповідає, що бойовики взагалі не нагадували шахтарів — це були професійні військові, серйозно екіпіровані та озброєні. Їхнє походження не викликало сумнівів…
Пригадує військовий і операцію зі знищення батареї ворожих самохідних установок, яку можна сміливо назвати військовою авантюрою, адже визначав координати Олексій на рівні інтуїції:
— Виявити район перебування техніки бойовиків тоді вдалося через радіоперехоплення, але я знав, що раніше ворог уже працював по нас із тих позицій. Дані надав під свою відповідальність. Вогонь, який ми відкрили до початку їхнього обстрілу, виявився влучним, завдання ми виконали, — пригадує військовий.
Саме під час перебування у ДАПі військовослужбовець отримав позивний «Бродяга». Чоловік розповідає, що так називав його загиблий товариш, оскільки, виконуючи службові обов’язки, Олексій не сидів на одному місці:
— Коли побратим не заставав мене, завжди питав: де цього разу носить цього бродягу? Так воно і закріпилося за мною, — пригадує український воїн.
А серед бойовиків Олексій набув слави українського воїна-розвідника з надзвичайними якостями. Чоловік, ніби виходець з потойбіччя, залишався неушкодженим в обмеженому просторі під рясним вогнем, що вівся по ньому, та ще й примудрявся в тому пеклі стежити за діями ворога. Через це представники НЗФ надали йому псевдо «Привид».
Ротація Олексія на ДАПі тривала 48 днів, допоки він таки не зазнав поранення. Ворог тоді поцілив із гранатомета у вікно приміщення, де був «Бродяга».
— Від смерті мене врятували кілька шарів теплого одягу. Великі осколки від снаряда просто застрягли в ньому, не нашкодивши мені, — пригадує військовослужбовець.
Олексій розповідає, що побратими знайшли його непритомного вже на сходах із приміщення. Але як він туди дістався, чоловік не пам’ятає — контузія, яку він тоді отримав, і зараз нагадує про себе сильним періодичним головним болем.
Відновлювати здоров’я довелося понад місяць. Саме під час перебування у шпиталі Олексій вимушений був зізнатися батькам, що вже кілька місяців він носить однострій українського воїна та бере безпосередню участь у боях на сході країни. До того моменту він оберігав спокій близьких…
Одужавши після поранення, «Бродяга» у складі тієї ж артилерійської бригади ЗСУ знов повернувся на схід України. Цього разу брав участь уже в боях за Авдіївку, Верхньоторецьке, Мар’їнку.
— Там, де виникали складнощі з визначенням вогневих артилерійських точок ворога, на допомогу приходили ми з помічником. На всіх доступних висотах здійснювали сполучене спостереження за допомогою артилерійських бусолей. І хоча результатів своєї роботи ми не бачили, з перехоплень розмов ворога підсумовували, що робили свою справу «на відмінно», — усміхається чоловік.
Після закінчення терміну мобілізації Олексій служив у добровольчому батальйоні. Разом із побратимами чоловік брав участь у Широкинській операції в лютому 2015 року. У складі мінометної батареї використовував здобуті в ЗСУ знання — здійснював розвідку та керував вогнем підрозділу.
А далі був ще рік служби у спецпідрозділі морської піхоти та виконання специфічних завдань.
Незабаром після народження сина Олексій звільнився з лав української армії, але вже за два роки, коли молодшій дитині виповнився рік, кавалер ордена «За мужність» і «Народний Герой України» з позивним «Бродяга» повернувся, аби знову стати для ворога «Привидом» та продовжувати наводити страх на окупантів…
