Про це стало відомо з вироку Сумського районного суду Сумської області. На початку 2024 року місцевий мешканець Сум, який працював механіком у приватній…
Цього дня в 1919 році неподалік містечка Літки Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер — Броварського району на Київщині) відбувся бій між бійцями Чорноморських куренів Армії УНР та військами більшовицької Червоної гвардії, що вдруге за час визвольних змагань наступала на Київ.
Якщо бій під Крутами, що відбувався за рік до подій під Літками на тому ж напрямку з тією ж метою, з часом став еталонним прикладом жертовності в ім’я України, то про Літківський бій згадали лише в середині 1990-х років, та й то в контексті чину крутянців.
Довідково. Поет Павло Тичина, як відомо, написав вірш, присвячений вшануванню полеглих під Крутами — «Пам’яті тридцяти». Серед ранніх поезій Тичини є вірш, який може стосуватися Літківського бою:
Зразу ж за селом —
всіх їх розстріляли,
всіх пороздягали,
з мертвих насміхали,
били їм чолом.
Випала ж зима! —
Що тепер всім воля,
врізали вам поля,
в головах тополя,
а голів нема.
Як зчорніла ніч —
за селом світило,
з співами ходило,
берегло, кадило
безневинну січ.
Відомо, що рідний брат Павла Тичини Євген на початку 1920-х років (зберігся датований лист) був організатором Автокефальної церкви в Літках. Діяльність у царині «українізації релігії» привернула увагу «чекістів». Тож Євгена Тичину заарештували, і Павлові довелося його (за власними пізнішими спогадами) рятувати… Можливо, саме від брата поет і дізнався про Літківський бій.
«Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками»
Наприкінці січня — на початку лютого до Літок увійшов невеликий загін молодих українських вояків. Мешканці охоче їх прийняли і розмістили по хатах, бо на вулиці лютував мороз. Незабаром під час наступу червоних воїни УНР вступили з ними в нерівний бій. Близько двох десятків українців загинуло. Пізніше місцеві селяни позвозили загиблих і поховали їх у братській могилі, насипали над нею курган.
На Великдень 1929-го року на могилі з’явився дубовий хрест із написом: «Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками». Усі, хто йшов уранці святити паску, побачили того хреста, а наступного дня його вже не було. Від вишневих дерев, якими була обсаджена могила, позалишалися тільки пеньки. З часом і їх повикорчовували, курган зрівняли із землею і через поховання проклали широку стежку. Хтось доніс «куди треба», що хреста встановив місцевий столяр Степан Обеременко, двоє братів якого були офіцерами в армії УНР. 10 років Обеременко відбув за свій вчинок в одному із сибірських концтаборів, потім змучений повернувся у Літки. Тут його невдовзі й поховали…
1965 року на околиці Літок, поблизу Дарницького кладовища, екскаваторник Іван Микитась навантажував будівельний кар’єрний пісок. І раптом наткнувся на людські кістки й рештки напівзотлілого військового спорядження. Місцевий вчитель Прокіп Терещенко розпитав після цього випадку старших людей про історію села і багато дізнався про події визвольних змагань: бій з більшовиками і повстання 1920 року в Літках. Проте поновити понівечену могилу стало можливим тільки в незалежній Україні.
На початку травня 1996 року на зборах літківської «Просвіти» донька Прокопа Терещенка Лідія Шусть запропонувала відновити могилу вояків УНР і таким способом виконати заповіт покійного батька. Наступного ранку кілька десятків людей із лопатами зібралися біля піщаного кар’єру. 85-річний (на той час, а нині теж покійний) Петро Юрченко, свідок бою, який жив поряд, вказав на місце поховання. Петро Костенко висипав туди перший із привезених шести кузовів землі.
На початку травня 1996 року на зборах літківської «Просвіти» донька Прокопа Терещенка Лідія Шусть запропонувала відновити могилу вояків УНР і таким способом виконати заповіт покійного батька. Наступного ранку кілька десятків людей із лопатами зібралися біля піщаного кар’єру. 85-річний (на той час, а нині теж покійний) Петро Юрченко, свідок бою, який жив поряд, вказав на місце поховання. Петро Костенко висипав туди перший із привезених шести кузовів землі. За ним Віктор Пилипенко зсипав зверху землю з двох тракторних причепів, Микола Попович — екскаватором, а люди — шанцевим інструментом підправили конус могили. Встановили хрест із металевих труб, який виготовив Віктор Терещенко з тим же написом, що був колись: «Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками». Могилу обклали дерном і огородили ланцюгами.
Міф про відступ крутянців
З кінця 1990-х років щороку в першу суботу лютого гості з різних куточків України приїжджали, аби разом з літківцями вшанувати пам’ять полеглих українських вояків.
2000 року журналіст Володимир Чепур-Удайський видав брошуру, де описав літківські події, розповівши про їхніх учасників як про загін юнкерів, що відступав після бою під Крутами в 1918 році. Того ж року поновили насип кургану з допомогою київського архітектора Анатолія Цуркана. Восени 2007 року за фінансової підтримки голови сільської ради Лідії Пінчук здійснили третю, ґрунтовну, його реконструкцію. Зокрема, просвітянин Микола Оцун організував перевезення до Літок одного з останніх елементів художнього оформлення могили — металевої шинелі й кашкета воїна-крутянця.
читайте також:
У 2007–2008 роках група науковців з Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України під керівництвом академіка Петра Кононенка дійшла висновку, що братська могила вояків армії УНР, яка збереглася в селі Літки Броварського району Київської області, належить саме крутянам. Після цього вшанування пам’яті загиблих у Літках внесли до програми заходів до Дня Героїв Крут.
Знахідки архівістів
2019 року працівники Центрального державного історичного архіву України оприлюднили підсумки пошукової роботи, яка спростувала більшість поширених міфів про дату, учасників та кількість загиблих під час Літківського бою.
Архівісти на підставі записів у метричній книзі Троїцької церкви містечка Літки за 1919 рік встановили, що 19 січня (1 лютого за новим стилем) 1919 року були вбиті у битві чотирнадцять воїнів 1-го та 2-го Чорноморських Українських полків (куренів) з Армії УНР. Причиною смерті зазначено: вбиті у битві при наступі армії «радянських українських військ» (більшовиків), підібрані на вулицях містечка Літок. Також один вояк був вбитий напередодні розвідкою більшовиків під час перебування на варті на заставі.
Серед загиблих — Київської губернії Васильківського повіту Олександр Коротенко і померлий від ран 20 січня воїн армії УНР, Полтавської губернії міста Прилук, Анатолій Іванович Кисловський, 25 років. Імен та прізвищ решти вбитих встановити не вдалося. Усіх загиблих поховали 22 січня (за старим стилем) 1919 року священник Олексій Александровський і диякон Федір Ярошевський у загальній братській могилі згідно з наказом начальника семиполківської міліції від 3 лютого № 181, виконуючи розпорядження командира 1-го Богунського українського радянського полку Миколи Щорса.
Захопивши Літки, більшовики продовжили наступ і 5 лютого увійшли до Києва. А вже наступного дня о 10-й годині ранку Богунський полк під командуванням Щорса повідомив про взяття столиці Української Народної Республіки…
Нині в Літках знають правду і вшановують пам’ять полеглих чорноморців. Адже їхній чин не менш почесний і трагічний, ніж крутянський.
Тож нині в Літках знають правду і вшановують пам’ять полеглих чорноморців. Адже їхній чин не менш почесний і трагічний, ніж крутянський.
