Утім, це не завадило правоохоронцям розшукати уродженця село Гладке Козелецького району Чернігівської області та притягнути його до відповідальності. Суд визнав громадянина України винним у перешкоджанні…
Олександр — військовослужбовець одного з підрозділів окремої механізованої бригади. У пам’ять про життя, яке залишилося в минулому, після підписання контракту із ЗСУ чоловік взяв позивний «Скіп». У шахтарській термінології ‒ це підйомник у вигляді коробів, призначений для транспортування корисних копалин із горизонтів шахт на поверхню.
Олександр приєднався до лав української армії під час чергової хвилі мобілізації у 2015 році. До того моменту він багато років працював гірником, почавши свою кар’єру з кріпильника та гірського майстра шахти, а згодом, здобувши вищу освіту, обійняв посаду начальника дільниці.
— Мої пращури по лінії матері — представники козацького роду, які ще тоді відстоювали незалежність України. За часів радянської влади дві мої бабусі пережили голодомор 1933 року, коли комуністи приходили до їхніх домівок та забирали все до останнього шматка хліба. А дід, який служив в УПА, із західної України був засланий на Донбас на шахти. Тут і помер. Ми навіть не знаємо, де його могила. Рідній сестрі моєї бабусі присудили 7 років ув’язнення за те, що та на колгоспному полі назбирала мішок пшениці. Після звільнення вона так і не змогла побудувати особисте життя — із такою судимістю її ніхто заміж не брав. Тому я не міг залишатися осторонь, коли московити знову зазіхнули на наші українські землі, ‒ ділиться військовий.
Відвоювавши рік за мобілізацією в окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу, чоловік повернувся додому. Але, спостерігаючи, що бойові дії на Донбасі не вщухають, чоловік вирішив знов одягти однострій. Так, у 2017 році він підписав контракт із ЗСУ.
У складі механізованої бригади військовослужбовець пройшов крізь бої в Золотому та Авдіївці.
— У першому випадку до позицій бойовиків місцями було не більше ніж 70 метрів. Гатили по нас зі стрілецької зброї та мінометів. Кілька разів ми відбивали атаки ДРГ. Мій підрозділ втратив там трьох воїнів. А в Авдіївці, на так званій «Промці», нас «крили» з артилерії, аби пошкодити укріплення колишніх заводських та промислових будівель. Мабуть, вони сподівалися завалити нас таким чином. Але метал та бетон, на щастя, витримав.
Наразі триває третя ротація чоловіка в районі проведення ООС у складі цієї бригади. Звісно, український воїн, як і будь-який інший, мріє повернутися з фронту живим, адже вдома на нього чекають двоє синів.
— Але заради наших дітей маємо залишатися тут, на наших позиціях, та не допустити, щоб російська диктатура ще колись повернулася на українські землі! — ділиться думками Олександр.
