Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
– Документальне кіно – це не тільки можливість відповідати на питання, а й ставити їх. Коли людина йде в кінотеатр дивитись якісь блокбастери – вона хоче відпочивати, а коли приходить на документальне кіно – вона приходить працювати. Робота починається, коли фільм закінчився. Ми виходимо із залу й починаємо осмислювати побачене, – говорить режисер Сергій Волков.
Не випадково, що саме в Міжнародний день незрячих, 13 листопада, у Києві відбувся допрем’єрний показ його документального фільму «Вдивляючись у темряву». Головні герої фільму – полковник запасу ЗСУ, інструктор, сапер Віталій Галіцин і перекладач Денис Петров, які обидва втратили зір. Денис – ще в дитинстві, а Віталій під час війни, коли виконував бойове завдання під Новоазовськом у складі добровольчого батальйону «Азов» і підірвався на замінованому авто. Впродовж фільму добре пристосований до життя Денис, якому відсутність зору не завадила закінчити інститут, стати перекладачем і створити сім’ю, допомагає колишньому військовому Віталію адаптуватись до життя в «темряві».
Фільм більш, ніж актуальний. У ньому піднімається широкий спектр соціальних проблем: щоденні проблеми людей з порушенням зору і потреба їхньої інтеграції до повноцінного життя, недостатній соцзахист ветеранів АТО, питання психологічної реабілітації військових після бойових дій. І, звісно, проблема байдужості суспільства до тих, хто потребує допомоги. Психолог Тетяна Таран, яку теж залучили до команди, що працювала над фільмом, зауважує: цей фільм для тих, хто має зір, але не бачить чи відмовляється бачити гостру проблематику сучасності. За її словами, стрічка спонукає соціум до емпатії, роздумів, передбачає необхідність створення певних стратегій державного рівня щодо координації й регулювання питань психологічної, медико-психологічної реабілітації та соціальної адаптації.
Наша мета – показати реальну історію життя людини в нашій країні. Історію, що об’ємно розповідає про буття людей з інвалідністю в Україні, про те, що їх потрібно помічати і чути, адже вони теж мають бути учасниками діалогу.
– Фільм структурно важкий, але я думаю, що він життєствердний, бо показує позитивний приклад, коли незрячі відбулись у житті: люди різного віку і професій. Він закликає не опускати рук, боротись за свою гідність, майбутнє країни, допомагати людям, створювати якісь осмислені продукти, зокрема й документальні фільми, – коментує автор і режисер стрічки.
Варто зазначити: це перше документальне кіно в Україні, у створенні якого застосовано технологію аудіодескрипції (тифлокоментування). Фільм повністю адаптований для незрячих. На допрем’єрному показі запрошені люди з порушеннями зору змогли випробувати цю технологію й переглянути стрічку.
– У Британії, Європі, Америці ця послуга дуже поширена. У багатьох країнах навіть передбачена законом. Так, фільм, який виходить на екран, повинен мати свій тифлокоментар, – каже тифлокоментатор Любомир Покотило. – Знаю, що, наприклад, у кінотеатрах Великобританії є певний день, коли незрячі можуть прийти, взяти навушники, увімкнути додаткову аудіодоріжку й переглянути фільм. В Україні це тільки починається. І «Вдивляючись у темряву» – перша документальна стрічка з тифлокоментарем, підтримана Держкіно України.
Довідка: Кінопроєкт спільного українсько-шведського фільму «Вдивляючись у темряву» став одним із переможців восьмого конкурсного відбору Держкіно. Режисер і автор сценарію – Сергій Волков, продюсери картини – Галина Криворчук (студія «ВІАТЕЛ», Україна) та Alex Shiriaieff (Grumant Productions HB, Швеція). Зйомки фільму тривали 5 років у різних містах нашої країни. Виконано понад 100 знімальних змін. Офіційна прем’єра фільму в Україні запланована на 2020 рік.
