Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Сьогодні західні політики і міжнародні військові експерти дуже багато говорять про можливе майбутнє широкомасштабне Росії в Україну. Подібні заяви в жодному випадку не є для того, щоб лякати українську владу чи українське суспільство.
На підставі цих заяв певною мірою формується міжнародна політика на планеті й світова економіка. Тобто інформація про можливу масштабну агресію Росії проти України варто сприймати як обґрунтовану на фактах і тенденціях пересторогу, яка з високою вірогідністю може трапитись незабаром.
Деякі західні політики і посадовці, експертні агентства і авторитетні медіа навіть розглядають можливі майбутні сценарії російського вторгнення. Аналізуючи наявні розвідувальні дані, вони намагаються спрогнозувати терміни і напрямки російських ударів, склад і структуру угрупувань, бойові можливості залучених сил і засобів.
Мета – захопити аеродром
Зі свого боку Росія на численних військових навчаннях і маневрах відпрацьовує декілька варіантів своїх дій під час вторгнення. Особлива увага приділяється саме захопленню плацдармів і перекиданню на них сил і засобів для подальшого розширення підконтрольної території. Майже до кожних таких навчань залучаються літаки транспортної авіації ВКС Росії і підрозділи ВДВ.
Свого часу влітку 1999 року російські десантники з миротворчого контингенту в Боснії і Герцеговині здійснили стрімкий марш-кидок і, випередивши представників армій НАТО, взяли під контроль аеропорт Слатіна поблизу столиці Косова Пріштіни. Це дозволило росіянам літаками терміново перекинути на Балкани свій миротворчий контингент і отримати під контроль (у складі сил KFOR. – Авт.) значну частину Косова.
І зовсім «свіжий» приклад, коли до Казахстану терміново були введені так звані миротворці ОДКБ. Одними з перших дій протестувальників було взяття під контроль міжнародного аеропорту в Алмати, щоб ускладнити Росії перекидання військ до їхньої країни.
Проте за короткий час в аеропорту Жетиген (який розташований за п’ятдесят кілометрів від Алмати і не був під контролем протестувальників. – Авт.) приземлились кілька російських військових літаків із передовою групою «миротворців». За кілька годин росіяни разом із казахськими силовиками «відбили» алматинський аеродром у озброєних мисливськими рушницями протестувальників, і вже сюди за півтори доби був перекинутий інший трьохтисячний «контингент ОДКБ», зокрема військові з Вірменії, Білорусі, Таджикистану і Киргизстану.
Як повідомило російське міноборони, у ВКС було створене спеціальне повітряне угрупування з понад 70 літаків Іл-76 і 5 – Ан-124, які цілодобово перекидали підрозділи російського контингенту та контингентів інших «союзників» до Казахстану.
Як повідомляли очевидці подій, в міжнародному аеропорту Алмати кожні 15-20 хвилин сідав російський борт із бойовою технікою і особовим складом. Для цивільних рейсів аеропорт відкрили лише за дві доби.
Тобто ця операція російських військ (кількість контингентів з інших країн порівняно невелика. − Авт.) може бути фактично генеральною репетицією з підвищеною відповідальністю» операції із вторгнення в Україну. За порівняно короткий час Росія перекинула на захоплений під контроль аеродром сили і засоби майже трьох батальйонних тактичних груп. Навіть не сумніваюсь, що усі дії завантежень-вивантажень робились з контролем часу і можуть бути дещо прискорені за бойових умов.
Сил і засобів – достатньо
Чому така операція є досить реальною для її проведення в Україні, існує кілька причин. Перша з них − у Росії більш ніж достатньо сил і засобів для того, щоб втілювати подібні плани. За останні роки кількість підрозділів і з’єднань штурмових військ високої мобільності (зокрема ВДВ, спецназ ГРУ. − Авт.) збільшилась більш ніж наполовину. Сьогодні, за даними росЗМІ, ВДВ ЗС РФ становить майже 50 тисяч осіб, 80 % з яких – контрактники. Крім того, подібні завдання покладаються і на спецпризначенців Головного розвідувального управління генштабу ЗС РФ. Таких у Росії теж сім окремих бригад і один окремий полк, окремі розвідувальні пункти і загони, загальною чисельністю до 15 тис. осіб.
Крім того, розвиток військово-транспортної авіації, кілька років тому Росія оголосила пріоритетним напрямком будівництва власної армії. Сьогодні на озброєнні ВТА ВКС Росії є близько 400 одиниць авіаційної техніки. З них близько 130 одиниць – Іл-76.
Основним транспортним літаком, який застосовує наш противник для проведення перекидання сил, є Іл-76. Це доволі унікальна повітряна машина, яка за своїми характеристиками може сідати на бетонні, ґрунтові і навіть крижані (наші пілоти у Гренландії щороку беруть участь в операції «Північний Сокіл». − Авт.) злітно-посадкові смуги. Головне, щоб ця ЗПС була не коротшою за 1600 метрів.
Підготовлений екіпаж Іл-76 може злітати і сідати на смугу без спеціального аеродромного обладнання, у складних метеоумовах і умовах ведення бойових дій навіть під час застосування противником зенітного озброєння (так званий спосіб по-афганському, коли машина з великої висоти по крутій глісаді майже вертикально,відстрілюючи теплові пастки, здійснює посадку на смугу, вмикаючи реверс двигунів. – Авт.). Спосіб важкий, доволі ризиковий, проте порівняно ефективний.
Коли українські військові перебували в оточенні в Луганському аеропорту, постачання боєприпасів, продуктів і підкріплення здійснювалось нашою транспортною авіацією. На жаль, 14 червня 2014 року російські бойовики з двох ПЗРК 9К38 «Ігла» і ЗУ-23-2 збили український літак із десантниками.
Хоча сам аеропорт і перебував під контролем наших військових, але навколо нього була велика кількість вогневих точок російських бойовиків, і летовище фактично перебувало в облозі. Крім того, пересічена місцевість навколо аеропорту з великою кількістю лісопосадок, ярів, байраків не давала змоги українським бійцям контролювати достатній радіус території навколо нього, зона контролю становила не більш ніж пів кілометра. До трагедії зі збитим літаком у Луганському аеропорту було здійснено 27 посадок військових бортів, причому тричі навіть сідали конвої з трьох літаків Іл-76…
Отже, якби в українських військових було достатньо сил, щоб контролювати зону навколо Луганського аеропорту радіусом 5-6 кілометрів (дальність роботи ПЗРК 9К38 «Ігла». − Авт.), трагедії могло б не статись. Тому, враховуючи подібний аспект, росіяни відпрацьовують на навчаннях взяття під контроль аеродромів.
Багато – не завжди добре
Друга важлива причина, яка робить операції із захоплення аеродромів досить реальними під час можливого масштабного вторгнення Росії в Україну – це те, що в нас є велика кількість аеропортів, аеродромів, майданчиків і злітно-посадкових смуг, які можуть бути використані для перекидання військ, і чимало з них розташовані саме на загрозливих напрямках. Для реалізації подібних планів потрібно буде ще зробити повітряний коридор для «транспортників».
Щодо аеродромів, які має Україна: два десятки з них – військові діючі аеродроми, на яких базуються частини і підрозділи Повітряних Сил, ще шість – запасні аеродроми, тридцять три – цивільні аеродроми (+ ДАП, Луганськ, Бельбек і Сімферополь), декілька аеродромів інших державних структур (МВС, НГУ, МНС) і авіаційних підприємств і навчальних закладів, а також понад чотири десятки спортивних аеродромів і злітно-посадкових смуг довжиною понад 1500 метрів. Також в Україні є сорок п’ять розформованих військових аеродромів, на більшості з яких ЗПС можна використовувати для посадки Іл-76.
Крім того, зовсім поряд із українським кордоном розташований військовий аеродром у придністровському місті Тирасполь. Аеропорт повністю перебуває під контролем так званих силовиків ПМР, а фактично, присутніх тут російських вояків. Між аеродромом і українською територією всього 8 кілометрів, і немає жодної суттєвої перепони для військової техніки у вигляді Дністра. Тобто Росія цілком реально може перекинути у Придністров’я (за певної згоди Румунії і Молдови, або «пробити коридор» з боку Чорного моря в Україну. − Авт.), певну кількість військ для завдання ударів із південно-західного напрямку.
Тож сьогодні варто з достатньою увагою віднестись до охорони і оборони наявних аеропортів, адже наш ворог, Росія, останнім часом демонструє успішність власних дій щодо захоплення «повітряних воріт», через які відкриваються шляхи для подальшої агресії. Може б варто до завдань із захисту розформованих, невеликих цивільних і спортивних аеродромів й злітно-посадкових смуг задіяти підрозділи Територіальної оборони ЗС України, надавши їм відповідне озброєння і оснащення.
