Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
«Люди з добрими серцями…» Так відгукуються про братів Сергія і Олега Кузьміних, які, здолавши безліч перешкод, створили у Житомирі «Міжнародний благодійний фонд братів Кузьміних» і реабілітаційний центр.
Житомир, вулиця Вітрука, 18. Ця адреса добре знайома багатьом захисникам України, які в боротьбі з путінською ордою зазнали тяжких поранень і після тривалого перебування у госпіталях потребують реабілітації. Саме тут знаходиться реабілітаційний центр Міжнародного благодійного фонду братів Кузьміних. Незабаром йому виповниться 5 років.
Що підштовхнуло братів до такого рішення? Яких результатів вдалося досягти? Хто може звернутись до фахівців Центру по допомогу?
На ці та інші запитання відповів Сергій Кузьмін – народний депутат України, президент Фонду.
– Кому належить ідея створення Фонду і Центру?
– Олегу. Ще, коли командував 90-м батальйоном, він бачив десятки тяжко поранених хлопців, які дивом вижили, але втратили можливість самостійно пересуватися. У нього, як зізнався брат, серце кров’ю обливалося, коли він дивився на цих молодих людей. І вже тоді замислився над ідеєю створення структури, яка б допомагала таким воякам знову відчути себе повноцінними людьми, потрібними державі та суспільству. Повернувшись з війни додому, він поділився своїми планами зі мною. Я, звісно, підтримав брата у його прагненні допомагати бойовим побратимам. Але реалізація цього проєкту гальмувалася однією обставиною – відсутністю приміщення і коштів, необхідних для реалізації Олегових планів. Але попри всі труднощі й складнощі на цьому шляху, з часом наш задум почав здійснюватися….
Одним із найпоширеніших і найсучасніших методів, які у нас практикуються, є кінезіотейпування, розроблене японським доктором Кензо Касі.
– Яке обладнання та методики використовуються у Центрі? Які фахівці у вас працюють?
– Медобладнання, за допомогою якого наші фахівці ставлять пацієнтів на ноги – у прямому розумінні цього слова – різнопланове. Наприклад, застосовуємо вертикалізатори, підвісний модуль, різні тренажери тощо. Одним із найпоширеніших і найсучасніших методів, які у нас практикуються, є кінезіотейпування, розроблене японським доктором Кензо Касі. Застосування цього методу покращує кровообіг і рух лімфи, купірує біль шляхом зняття напруги з травмованого місця і прийняття на себе частини біомеханічного навантаження. А також покращує функції м’язів, розслабляючи чи тонізуючи їх.
Також у Центрі «прижилися» «кінезотерапія», «юмейхотерапія», «підвісна терапія» – методи, які передбачають лікування рухом, масажем, виконанням спеціальних вправ на тренажерах. Деякі методики перейняли як у наших українських колег, так і закордонних, об’їздивши десятки реабілітаційних центрів в Україні та Європі.
Але яким би найсучаснішим не було медичне устаткування, без грамотних професіоналів воно перетворюється у звичайне залізяччя. У Центрі працюють досвідчені фахівці з фізичної реабілітації. Наприклад, Дмитро Кузнєцов вже четвертий рік займається реабілітацією пацієнтів, а до цього тривалий час працював масажистом-реабілітологом у міській дитячій поліклініці. Не дивно, що серед його пацієнтів є чимало дітей, причому із важкими діагнозами. Нерідко, побачивши позитивну динаміку в реабілітації, батьки приводять маленьких пацієнтів на черговий курс реабілітації.
Такий приклад. Сьогодні реабілітацію проходить 5-річний Влад із діагнозом ДЦП. Його мама дізналася про наш центр нещодавно. Вже після п’яти сеансів була помітна позитивна динаміка: у хлопчика покращився контроль рухів, виробилися нові рухи, зокрема здатність відштовхуватися, поліпшилися загальні навички тощо. Після рекомендованої двотижневої перерви хлопчика записали ще на один курс реабілітації до Дмитра Станіславовича. І таких постійних пацієнтів, яким рекомендовано періодично проходити курс реабілітації, багато. На жаль, чимало пацієнтів Центру мають важкі захворювання, які неможливо вилікувати, однак полегшити стан пацієнта, зменшити його біль – у руках реабілітологів-професіоналів.
«Комусь достатньо 2-3 тижнів, а комусь і кількох місяців може не вистачити. Знаю, що навіть при найсприятливішій динаміці одужання одним лише курсом не можна обмежуватись: через 3-4 місяці пацієнт має обов’язково прийти до нас знов.
– Яка тривалість реабілітаційного курсу?
– Усе залежить від стану пацієнта, відновлення втрачених функцій. Комусь достатньо 2-3 тижнів, а комусь і кількох місяців може не вистачити. Знаю, що навіть при найсприятливішій динаміці одужання одним лише курсом не можна обмежуватись: через 3-4 місяці пацієнт має обов’язково прийти до нас знов. При максимальній завантаженості в день центр може приймати 8 людей, по 2 години на людину. Дві команди фахівців працюють по 8 годин. Якщо приїде людина з району, то ми допоможемо з проживанням. Денного стаціонару в нас немає.
– Розкажіть про вояків, які скористалися послугами Центру.
– У нас працюють не чарівники, а звичайні люди, але професіонали вищого ґатунку. І коли б я сказав, що всіх, хто звернувся до нас по допомогу, вони поставили на ноги і їхні пацієнти вже грають у футбол, то покривив би душею. Але більшості пацієнтів тією чи іншою мірою ми все ж допомогли. Висловлюючись математичною термінологією, скажу так: одним на 5 відсотків, а іншим і на 95 відсотків.
Чимало колишніх захисників України є нашими пацієнтами з першого дня роботи Центру. Олег Жуковський – один із них. Він за два місяці до свого пів вікового ювілею пішов добровольцем на фронт. У червні 2014-го під Слов’янськом потрапив під обстріл ворожих танків, що тривав 4 години. Із закритою черепно-мозковою травмою 9 кілометрів пробирався до своїх. А діставшись, ще тиждень воював пліч-о-пліч із побратимами, хоча як медик знав, наскільки небезпечними є його травми. На госпіталізацію погодився лише після того, як його стан значно погіршився. Потім було тривале лікування у Харкові, Львові, Житомирі…
Військовослужбовців зазвичай турбують ушкодження опорно-рухового апарату, «синдром бронежилета», протрузії, грижі.
І сьогодні Олегу дошкуляють проблеми зі спиною – сумнозвісний «синдром бронежилета». Упродовж усіх цих років йому допомагає відновлювати здоров’я фахівець із фізичної реабілітації Кирило Залізнюк. Він працює тут із моменту відкриття центру – з 2017 року. За його словами, військовослужбовці зазвичай приходять з ушкодженнями опорно-рухового апарату, із тим же «синдромом бронежилета», протрузіями, грижами.
– Хто до вас може потрапити на реабілітацію?
– Наші можливості, на превеликий жаль, обмежені й ми не можемо задовольняти реабілітаційні потреби всіх, хто їх потребує. Але з самого початку ми з Олегом вирішили, що не будемо ділити тих, хто потребує допомоги, на «наших» і «не наших». Кажучи іншими словами, місце проходження служби та проживання не мають абсолютно ніякого значення.
– Чи не плануєте якось покращити роботу Фонду?
– Реабілітація пацієнтів повинна проводитися у комплексі: є чимало прикладів успішної реабілітації саме завдяки такому підходу до розв’язання проблеми повернення пацієнтів до повноцінного життя. До речі, поєднання спеціалізованих, соціальних, психологічних, медичних, фізичних і фізкультурно-спортивних програм реабілітації впроваджуються у Всеукраїнському центрі комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю, що на Київщині. Ознайомившись із його роботою, був приємно вражений, і вважаю доцільним збільшення кількості подібних центрів.
До речі, серед моїх пропозицій до проєкту Держбюджету-2022 було збільшення фінансування пакетів медичних гарантій із реабілітації дорослих і дітей з ураженням опорно-рухового апарату та нервової системи.
