Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Військовослужбовці окремої механізованої бригади, що нині боронять наші позиції поблизу Донецького летовища, зустрілися й одружилися на передовій. Кажуть, вирішили не зволікати, адже час ‒ надто буремний.
Історія їхнього кохання розпочалася півтора року тому, а сьогодні старші солдати Андрій та Олеся, після нічного чергування, в присутності командирів і багатьох друзів побралися у церкві неподалік передових позицій, де безпосередньо тримають оборону.
Андрій ‒ командир відділення, за його плечима вже кілька років війни. Стрілець Олеся, колишня вчителька української мови однієї зі шкіл Луганська, ставши до лав Збройних Сил України півтора роки тому, каже, що жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Подружжя має твердий намір продовжувати службу в українському війську.
‒ Відколи ми разом, життя стало іншим, його для мене змінила Олеся. У ній є все — жіночність, сила та вміння підтримати, — розповідає наречений Андрій. — Пригадую, як прийшов одного разу із бойового завдання, а у нашому підрозділі з’явилася нова жіночка. Поступово між нами зав’язалися стосунки, а нещодавно вирішили побратися. Хтось може сказати, що у нашому віці це вже запізно. Але як і кожен із військових, тут, на передовій, я не знаю, що зі мною буде завтра. Тому, треба жити і любити нині.
‒ Андрій сподобався з першого погляду, — зізнається наречена. — Далі все відбувалося саме по собі. Напевно, так мало статися. Просто він — мій суджений. Дуже його кохаю і страшенно переживаю, коли він заступає на чергування вночі. Але розумію, що по-іншому бути не може, бо Андрій надзвичайно відповідальний і відданий своїм побратимам.
Обряд вінчання на передовій відслужив священик Української православної церкви отець Феодосій. Разом із ним для музичного супроводження весільних урочистостей до району проведення операції Об’єднаних сил із Запоріжжя приїхав аматорський колектив народної творчості.
Як і на справжньому весіллі, були квіти, обручки, щирі вітання від побратимів і щасливі посмішки, але від весільного бенкету прийшлося відмовитися, бо одразу після церемонії одруження молодята повернулися до виконання своїх службових обов’язків.
Тож поки схвильовані та щасливі молодята приймали вітання, командир батальйону, де вони служать, розповів, що це перша сім’я, яка народилася в їхньому підрозділі.
‒ Попри війну, життя триває та почуття беруть своє. Народжується щось неймовірне, вічне і прекрасне, дароване долею й Богом! Тож гірко, молодята! — наголосив командир батальйону на псевдо «Морпіх».
